Зубрицький Михайло Іванович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Зубрицький
Zubrycky M.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

о. Михайло Зубрицький (22 жовтня 1856, с. Кіндратів, Королівство Галичини та Володимирії (нині Львівська область, Україна), Австро-Угорщина  — 8 квітня 1919, с. Береги Долішні, Західноукраїнська Народна Республіка (нині Польща) — греко-католицький священик, український етнограф, фольклорист, історик, громадський діяч (в т.ч. місцевого самоврядування Західноукраїнської Народної Республіки), публіцист, дійсний член НТШ (з 29.07.1904).

Цитати[ред.]

  •  

Хочемо жити яко руський народ, від нікого не залежний.[1].

  •  

Розвій руського народу, єго піднесенє не прийде ані від півночи, ані від заходу, але довершиться власними силами русинів.

  •  

Українська дитина цілком не буде мати хісна, коли її голову напихати будуть історіями про Кракуса, Ванду, Казимира і Естерну, про Варвару Радзивилівну і т. д. Але няй дадуть школу, звідки би розходилося правдиве світло, щоби розширився погляд селянина на природу, щоб набрав почуття своєї гідності і перед леда ким не гнувся...
Добра школа навчить молодих людей глядати способу до життя в независимім труді і скоро щезне той ідеал добитися платничого аркушика а бодай стати яким невеликим наставником, писарем, дяком і т. д. А без доброї школи ми все останемо варварами [2].

  •  

А, однак, ми, Русини-Українці, хочемо жити своїм, непозиченим життям.

  •  

Хто не шанує вашої рідної мови, вашої минувшини, се ваш ворог, се суха галузь на зеленім дереві.

  •  

Я на своїм, малім, становиску роботящій віл, тягну ярмо, як могу і умію.

  •  

В нашім повітї є сьмішна досить ситуація, кандидатів була би спора купка, а робітників дасть Бог, тому і нїчого не можемо доробити ся.

  •  

Про москвофільство: доки сі дивачні і півперечні погляди у нас не щезнуть, доти ми нїчого не доробимо ся.

  •  

Коли наші люди будуть надїяти ся, що з верби галушки будуть падати просто в рот, то они дуже бідні люди. Плакати треба над їх нерозумом. Хиба власна праця і труд можуть нам помочи піднести ся і з другими народами зрівняти ся, а жебрак все жебраком, все дивиться в чужу жменю. Хто з себе самого не викреше живої іскри, той негідний і жити на світї; а хто рахує на власні сили і іде на перебій, хоть би не знати, які перепони перед ним стояли, той здобуває цїлий світ.


  •  

Плакати треба, бо наш край зближає ся до заглади, маючи такі сотворіння, що пхають ся наперед, а в них нема іскорки уцтивости, справедливости і охоти для загалу щось доброго зробити. [Про галицьких поляків, євреїв і продажних немудрих селян].

  •  

Не велика штука політикувати и на все відказувати, але штука взяти ся до додатнои роботы и єи розумно вести.

  •  

Польська бесїда була давнїйшими часами убога, много їй слів неставало, тому зичила, де могла: у Русинів, Нїмців,Латинян, Литвинів. Тепер деякі Русини зичать собі з тої позички і строять нашу бесїду в чуже пірє, їй з тим дуже не до лиця, бо она має свій стрій далеко ладнійший.
Таке саме роблять наші урльопники, вертаючи з війска; так собі язик перекрутять, що годі їх зрозуміти, що они белендять. Чоловікові аж жаль такого "Знїмченого Юрка", бо видить єго нерозум, а сільські люде лиш дивують ся, та жалують бідака, що так єму нїмота язик поломила.

  •  

Щоби люди не пили, треба їх заняття чим иньшим, співом, музикою, читанєм, бо чоловік по праци мусить мати якусь розривку.

  •  

Маймо надію, що охота тверезости обійме колись усїх людий на сьвітї: по тверезости і здержаню від горячих напитків прийде очерідь на збитки в їдї.

Про о. Зубрицького[ред.]

  •  

З новійших наших етнографів найблизше підійшов до сеї теми (тобто до народних оповідей) о. М. Зубрицький. Як сільський священик у однім із етнографічного і з культурно-історичного погляду дуже цікавім закутку нашого краю, а при тім сам син селянської сім'ї, він відчуває потребу вникнути якнайглубше в душу народа і передати нам, відбитим культурною течією на бік від того народа, його духове і моральне обличчя в можливо повній і автентичній формі.
Він перший у нас звернув увагу на ті зерна культурної історії та народної психології, що котяться день у день у тих сірих, безконечних селянських розмовах, і пробував виловлювати з них причинки для своїх наукових тем. Народні спомини про рекрутчину, про тяжкі роки, про годівлю і торговлю овець, про пачкарство, про заселення поодиноких сіл, про одежу і т. і., позаписувані ним у часі довголітньої душпастирської практики, містять одначе обік культурно-історичних даних дуже часто ще щось інше, з деякого погляду далеко цінніше — а власне характеристики живих людей, їх пригод і настроїв, їх світогляду й етики. О[тець] Зубрицький чоловік настільки широко освічений, що не боявся позірних дігресій від теми, але коли йому вдалося чути тямущого оповідача, записував і такі оповідання про особисті пригоди чи то самого оповідача, чи його знайомих
[3].

  Іван Франко
  •  

Михайло Зубрицький, мій шкільний товариш і заслужений дослідник селянського життя [4].

  Іван Франко

Примітки[ред.]

  1. Зубрицький М. Столітні роковини відродження українсько-руського письменства // Свобода.- 1899.- 25 лютого (9 марта), 4 (16) марта, 18 (ЗО) марта, 25 марта (6 цвітня).- Ч. 9-10, 12-13
  2. Зубрицький М. Наша культурна праця якось пиняво йде // Діло.- 1897. - С. 276-278
  3. Франко І. Bel parlar gentile //Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К.: Наук, думка, 1976.—Т. 37.—С 10
  4. Франко І. Як творилася слов'янська міфологія //Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К.: Наук, думка, 1976.—Т. 37.—С 425]


Bookmark-new.svg