Зубрицький Михайло Іванович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Зубрицький
Zubrycky M.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

о. Михайло Зубрицький (22 жовтня 1856, с. Кіндратів, Королівство Галичини та Володимирії (нині Львівська область, Україна), Австро-Угорщина  — 8 квітня 1919, с. Береги Долішні, Західноукраїнська Народна Республіка (нині Польща) — греко-католицький священик, український етнограф, фольклорист, історик, громадський діяч (в т.ч. місцевого самоврядування Західноукраїнської Народної Республіки), публіцист, дійсний член НТШ (з 29.07.1904).

Цитати[ред.]

  •  

Хочемо жити яко руський (український) народ, від нікого не залежний.[1].

  •  

Розвій руського народу, єго піднесенє не прийде ані від півночи, ані від заходу, але довершиться власними силами русинів.

  •  

Українська дитина цілком не буде мати хісна, коли її голову напихати будуть історіями про Кракуса, Ванду, Казимира і Естерну, про Варвару Радзивилівну і т. д. Але няй дадуть школу, звідки би розходилося правдиве світло, щоби розширився погляд селянина на природу, щоб набрав почуття своєї гідності і перед леда ким не гнувся...
Добра школа навчить молодих людей глядати способу до життя в независимім труді і скоро щезне той ідеал добитися платничого аркушика а бодай стати яким невеликим наставником, писарем, дяком і т. д. А без доброї школи ми все останемо варварами [2].

  •  

А, однак, ми, Русини-Українці, хочемо жити своїм, непозиченим життям.

  •  

Хто не шанує вашої рідної мови, вашої минувшини, се ваш ворог, се суха галузь на зеленім дереві.

Про о. Зубрицького[ред.]

  •  

З новійших наших етнографів найблизше підійшов до сеї теми (тобто до народних оповідей) о. М. Зубрицький. Як сільський священик у однім із етнографічного і з культурно-історичного погляду дуже цікавім закутку нашого краю, а при тім сам син селянської сім'ї, він відчуває потребу вникнути якнайглубше в душу народа і передати нам, відбитим культурною течією на бік від того народа, його духове і моральне обличчя в можливо повній і автентичній формі.
Він перший у нас звернув увагу на ті зерна культурної історії та народної психології, що котяться день у день у тих сірих, безконечних селянських розмовах, і пробував виловлювати з них причинки для своїх наукових тем. Народні спомини про рекрутчину, про тяжкі роки, про годівлю і торговлю овець, про пачкарство, про заселення поодиноких сіл, про одежу і т. і., позаписувані ним у часі довголітньої душпастирської практики, містять одначе обік культурно-історичних даних дуже часто ще щось інше, з деякого погляду далеко цінніше — а власне характеристики живих людей, їх пригод і настроїв, їх світогляду й етики. О[тець] Зубрицький чоловік настільки широко освічений, що не боявся позірних дігресій від теми, але коли йому вдалося чути тямущого оповідача, записував і такі оповідання про особисті пригоди чи то самого оповідача, чи його знайомих [3].

  Іван Франко

Примітки[ред.]

  1. Зубрицький М. Столітні роковини відродження українсько-руського письменства // Свобода.- 1899.- 25 лютого (9 марта), 4 (16) марта, 18 (ЗО) марта, 25 марта (6 цвітня).- Ч. 9-10, 12-13
  2. Зубрицький М. Наша культурна праця якось пиняво йде // Діло.- 1897. - С. 276-278
  3. Франко І. Bel parlar gentile //Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К.: Наук, думка, 1976.—Т. 37.—С 10


Bookmark-new.svg