Заньковецька Марія Костянтинівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Заньковецька Марія Костянтинівна
Заньковецька Марія.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Stamp of Ukraine s601.jpg

Марі́я Костянти́нівна Занькове́цька (справжнє прізвище: Адасовська, 1854—1934) — українська акторка.

Цитати[ред.]

  •  

Театр для мене, перш за все і після всього, — Храм.[1]

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 4 жовтня 2016 року.
  •  

Я вірю в кращу будучність народу, я вірю, ні, я певна, що вільний геній цього народу створить нову
вільну національну штуку, і ця штука буде стояти в глибокому органічному зв'язку з інтересами народних мас, буде допомагати їх різнобічному розвитку, їх боротьбі за кращу будучність, за красивого духовно і сильного чоловіка.

  — лист до редакції «Слова» («Слово».— 1908.— №4)[2]
  •  

Наша Україна надто бідна, щоб її можна було покинути. Я занадто люблю її, мою Україну, і її театр, аби прийняти вашу пропозицію.[3]

  — відповідь на пропозицію Олексія Суворіна «ощасливити російську сцену» — перейти примадонною до Малого театру
  •  

Ще будучи пансіонеркою я брала участь в учневих виставах і звернула на себе увагу всіх учителів, які радили мені прохати своїх батьків віддати до театральної школи, але, по існуючим тоді поглядам і тенденціям традиційних дворян на акторів, про се не могло бути і речі. Між іншим, любов до сцени захватила мене зовсім, і тільки й було моїх мрій, щоб попасти на справжню сцену. По скінченні пансіону я вийшла заміж, але погляди чоловіка нічим не відрізнялись від поглядів батьків, і мені лише дозволялось, і то рідко грати в аматорських виставах, в яких я мала надзвичайний поспіх.[4]

  •  

Я вірю в кращу будучність рідного народу; а вірю, ні, я певна, що вільний геній цього на¬роду створить нову, вільну національну штуку*(Мистецтво. Ред.). Ця штука буде стояти в глибокому органічному зв'язку з інтересами народних мас, буде допома¬гати їx різнобічному розвитку, їх боротьбі за кращу будучність, за красивого духовно і сильного чоловіка![4]

  •  

Я кохалась у мистецтві,— любов до сцени стала моїм життям. Я не могла більше боротись зі своїм коханням і, порвавши зо всіма своїми, поступила на сцену.[4]

  •  

Я люблю народні пісні і танці, але за піснями і танцями я бачила і горе, і сльози. Багато сліз і багато горя... Будучи ще дитиною, я підмічала тайні сльози, які ллються не на людях, а де-небудь у глухому закутку... Мені було тоді років вісім, і вони не боялись мене, ці страдниці, яких зневажив хтось сильний, і про одне тільки просили вони—зберегти тайну... І я довго зберігала цю тайну і, тільки опинившись на сцені, розповіла людям про ці сльози. І ви повірили моїй правді...[4]

  •  

Я люблю своїх убогеньких», і визначала добу, і шукала характерних рис ролі у взаєминах з іншими персонажами…[4]


Про неї[ред.]

  •  

Особливо цей вияв симпатій захопив увесь Петербург після постави п'єси «Наймичка», коли виступала М. К. Заньковецька. Щось невимовно дивне, неописане трапилось. Це був такий тріумф українського слова, якого воно більш ніколи не зазнавало. М. К. Заньковецька, цей велетень і талант, розгорнула перед публікою такі дивні риси простоти й мистецтва, в яких ця столична публіка, звикла до штучного і через те блискучого виконання імператорських артистів, потонула в тій божественній, художній простоті гри артистки.[5]про тріумф Марії Заньковецької після прем'єри п'єси «Наймичка».

  Микола Садовий
  •  

Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми.[6]

  Марко Кропивницький
  •  

Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени — ввійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва і нічим не поступаються знаменитостям — Щепкіну, Мочалову, Соловйову, Нєдєліну. Той, хто бачив гру українських акторів, зберіг світлу пам'ять на все життя.[7]

  Костянтин Станіславський

Примітки[ред.]

  1. Корифеї у своїй хаті. Архів оригіналу за 2015-02-08. Процитовано 2015-02-08.
  2. Він — з когорти вождів: Кращі конкурсні праці про дорев. діяльність Симона Петлюри.— К.: Дніпро, 1994.— С. 70
  3. Мельпомена української сцени. Тріумф і трагедія До 150-річчя з дня народження Марії Костянтинівни Заньковецької. Архів оригіналу за 2015-02-08. Процитовано 2015-02-08.
  4. Упорядкували О.Ватуля, П. Долина, П. Перепелиця. Вінок спогадів про Заньковецьку. Мистецтво. Київ, 1950
  5. Заньковецька Марія Костянтинівна. Державний архів Кіровоградської області. Процитовано 24 грудня 2020. / ДАКО, ДІФ, «Спогади про Івана Карпенка-Карого» (авт.-упор. Р. Пилипчук), 1987, с. 45, інв. №8288
  6. 10 фактів з життя Марії Заньковецької. Фотографії старого Львова. Процитовано 24 грудня 2020.
  7. М. К. Заньковецька. Ніжинський коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької. Процитовано 24 грудня 2020.

Джерела[ред.]