Еразм Ротердамський

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еразм Ротердамський
Holbein-erasmus.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ера́зм Ротерда́мський (лат. Desiderius Erasmus Roterodamus; 1466/1469 — 1536) — мислитель епохи Відродження.

Цитати[ред.]

  • Жити гідно не заборонено нікому.
  • Істина не вміє брехати.
  • Світ сповнений фарисеїв.
  • Моя вітчизна там, де моя бібліотека.
  • Передбачення майбутнього походить не від оракулів та авгурів, а від мудрості.
  • У людському товаристві все робиться дурнями і поміж дурнів.
  • У темряві всі жінки однакові.
  • Знання — у дії.
  • Даруй світло, і пітьма зникне сама по собі.
  • Найчастіше перемагає той, кого не сприймали всерйоз.
  • Не знаю, чого зможуть домогтися мій талант і мої твори, проте я наміряюсь і прагну бути корисним не лише німцям, а й французам, іспанцям, англійцям, чехам, рутенцям і, якщо тільки зумію, навіть туркам і сарацинам.  — з листа Йонасові Йодоку від 10 травня 1521 p.
  • Є в світі нещастя, якого слід завжди наполегливо уникати. Треба захищатись від нього всіма засобами, відганяти його від себе з усіх сил. Цим лихом є війна. Немає воістину речі згубнішої, злочиннішої, небезпечнішої за неї. Вона наносить людям найболючіші рани. Вона проймає їх найбільшою огидою, будить в них невимовну відразу. […]Війна завдає стільки горя, що жодна мова, не те що моє незграбне слово, неспроможна його висловити. — з «Війна мила тим, хто її не зазнав» (1515).
  • Як можна співставляти розбій і митру? Що спільного в єпископського або пастирського посоха з мечем? Як можна вітати людей з миром і водночас ввергати їх у найжорстокіші битви, розхвалювати мир на словах, а насправді ж закликати до війни? Як можна, щоб ті ж самі вуста голосно славили миролюбного Христа і вихваляли війну? — зі «Скарги Миру» (1517).
  • Твори, написані жартівливим стилем, не такі нудні і приносять читачеві більшу користь, аніж сповнені бундючної серйозності.
  •  

Як мало місця відведено розумові – тісний закуток голови, а решту тіла віддано пристрастям. До того ж розумові протиставлено двох несамовитих тиранів. Перший – гнів, що займа верх грудної клітки і тримає, мов у в’язниці, навіть саме джерело життя – серце. Другий тиран – хтивість, яка має широку владу над людиною. Про те, що розум не дуже впливає на ці дві нечисті сили, досить виразно показує щоденне життя людей. Хай розум кричить, хоч лусне, про правила і норми моралі, - супостати, зв’язавши цареві руки й ноги, дають такого прочухана, що він украй виснажений, кінець кінцем з усім згоджується.

Джерела[ред.]

  • Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди. К.: Основи, 1993. 320 с. — С.: 3-11, 27.