Душевник

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Душевник» (розмисли про душу) — полемічний твір української літератури, написаний 1607 року в м. Замості книжною українською мовою. Автор приховується під криптонімом «Г. Т.»[1].

Цитати[ред.]

  •  

Душа жива помирає,
Бо від плоті нерозділена буває[2].

  •  

Душею чоловіка живого називають.
Душа — це є чоловік, духом Божим живе[3].

  •  

Бо як же той охолоджається,
Що з джерела води живої не напивається,
А тільки наливає душу водами смродливими
І прохолодними джерелами гордує живими[3]?

  •  

Ті мужі, що до крові похітливí,
До половини літ своїх не будуть живі[3].

  •  

Плоть без душі, а душа без плоті нічого створити не може, коли ж є з плоттю — жива, відтак творить усе: чи лихе, чи добре[3].

  •  

Душа, коли вийде з тіла, то й умре, і її ані побачити, ані відчути, ані з нею не гадати. Без плоті не говорить, не бачить, ані чує, не їсть, не п’є, нічого не бажає, ні про що не дбає, тільки марнотою стає[3].

  •  

Творять люди живі, не мертві[3].

  •  

Хто душу оберігає, той її й остерігає[3].

  •  

Щодо дерева є ще надія, коли його підітнуть, але чоловік, коли засне навіки, то вже не встане[3].

  •  

Душа і здоров'я — одне і те ж[3].

  •  

Хіть зветься душею, але насититися не може. А неситій душі все мало[3].

  •  

Безумний тільки тоді живе-поживає, коли нічого не має.
І милостиню давав би, коли б щось мав. А як мав багато, скупий був[3].

  •  

Коли людина достаток має? В той час, коли не має нічого або не стає йому. Бо неситий є так, як Тантал[4] чи бегемот: біля води стоїть, а напитися не може[5].

  •  

Духа Божого плотськими руками охопити не можеш, як голосу людського не облапиш. А коли плоть Божим духом є оживлена й оздоблена, тоді чоловік є повний, у живій душі[5].

  •  

Чоловік трудить душу свою, тобто самого себе[5].

  •  

Горе тим, котрі пишніють; інших обдираючи, самі живляться[5].

Примітки[ред.]

  1. Ізборник
  2. Мудрість, 2019, с. 145
  3. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 146
  4. Тантал — у грецькій міфології син Зевса, лідійський цар, який за образу богів був скинутий в Аїд, де стояв у воді, але не міг напитися.
  5. а б в г Мудрість, 2019, с. 147

Джерела[ред.]

  • Валерія Нічик. Петро Могила в духовній історії України. — Київ: 1997.
  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7


Bookmark-new.svg