Дарія Альошкіна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дарія Альошкіна

Дарія Альошкіна — українська художниця, скульпторка, витинкарка.

Цитати[ред.]

  •  

Багато натхнення переймаю зі старих писанок. У мене навіть є проект «Мереживо писанок», у якому намагалися провести паралель між писанками і витинанками. Адже часто їхні мотиви перегукуються. І для того, і для іншого важливою є симетрія. Писанки найчастіше писали жінки, тому їхні образи присутні у моїх витинанках[1].

  •  

Витинанки — це швидкий спосіб прикрашання житла. Фіраночки робили на вікнах. Можливо, не всі могли в ті часи купити собі тюль. Вирізали собі з паперу — й одразу атмосфера створювалася святкова, на піч клеїли, на весілля робили квіти, є дуже багато гарних зразків витинанки як картини. Я якраз хочу відродити оцю витинанку-фіранку[2].

  •  

Дуже люблю працювати з вікнами, бо коли папір взаємодіє зі світлом, витинанки стають своєрідними вітражами. Впродовж дня графіка малюнку змінюється — тіні з'являються та зникають — за цими змінами дуже цікаво спостерігати. Також люблю монументальний простір — він окрилює, все ж монументальний масштаб мені набагато ближче, ніж станковий[3].

  •  

Дуже тішусь, що пішла хвиля відродження, є молоді дівчата, які починають експериментувати. Єдине, що з плагіатом не можу змиритись. Вони думають, що так має бути і роблять один до одного, як у мене. Не розуміють, що є авторство, що треба своє придумати[4].

  •  

Кожного ранку думаю так: якщо сьогодні цього не зроблю, то це зробить хтось інший. У моєму характері є риса, яка не дозволяє зупинятися у своїй творчій самореалізації[1].

  •  

Коли думаю про сюжет, одразу подумки відзеркалюю його, щоби композиція і сюжет гармоніювали. [...] Обравши основний сюжетний елемент, вплітаю у нього мереживо візерунків, воно, як павутинка, з‘єднує частинки в єдине ціле[3].

  •  

Коли я починала, мисте­цтвознавці говорили, що цей напрям вимирає. Витинанка зберігалась на рівні худож­ніх гуртків, сніжинок у класах. Майстрів було небагато. Зараз пішло відродження цього мис­тецтва. Це пов’язано з тим, що за кордоном це стало модно. Багато молодих людей в Україні працюють «під мене»[5].

  •  

Коли я стала мамою вперше, витинанка врятувала мене як творчу особистість, бо з каменем вдома працювати я не могла, а папір — те, що треба. За десять років мене більше визнали у мистецтві як витинкарку, аніж скульпторку. Але я хотіла би поєднувати ці напрямки, намагаюся брати участь у щорічному фестивалі льодової скульптури[1].

  •  

Ми беремо традиційну якусь річ, осучаснюємо її і популяризуємо. Ми додаємо як митці, як скульптори своєї новизни. І я вважаю, що в цьому нема нічого поганого, можливо хтось скаже, що треба відновлювати все саме так, як було. Але ж це ХХІ століття, це розвиток[2]!

  •  

Ми незалежні митці, ми робимо так, як нам хочеться. Але оця традиційність — джерело, яке нас надихає, і ми цього стержня тримаємось[2].

  •  

Найважливіше — серед багатьох елементів не втратити цілісного образу. Таке вміння приходить із досвідом. Я дуже критично ставлюся до своїх витинанок. Завжди бачу, що можна було б зробити краще[1].

  •  

Основи створення традиційної витинанки (я досі не відступаю від них) мені відкрили батьки. Мама завжди акцентувала на магічності витинанки, бо ж це не просто сніжинка чи картинка — це оберіг[3].

  •  

У дитинстві ми з батьками вирізали вечорами, це було наше хобі. Вони викладали у сільській школі і придумували, як урізноманітнити дозвілля і зацікавити дітей: тато організував театр тіней, а мама — гурток із витинанки. Вона завжди казала, що не треба обмежуватися сніжинками, бо це значно ширше мистецтво. Головне — придумати свій сюжет, а втілити це можна і в об’ємній витинанці, і в картинці[1].

  •  

У композиції витинанки мають бути символи. Магія традиційної витинанки — моє джерело натхнення, тому навіть працюючи із сучасними образами, поєдную їх із давніми знаками. Одні з улюблених — символи води, землі, сонця. Образ дерева життя постійно зі мною — створила сотні його варіантів[3].

  •  

У моїх витинанках можна помітити якісь національні мотиви, хоча я ніколи їх зумисне не використовую. Просто вони живуть десь у моїй підсвідомості. Інколи мені здається, що вони «сидять» у мені ще з дитинства. Адже у нас були дуже творчі батьки і ми зростали в дуже неординарній атмосфері[1].

  •  

Усе, що не складається, — це для мене більше аплікація або просто графічна робота. Насправді є багато видів витинанок: багатошарові, об’ємні, фіранки на вікна. Є дуже цікавий вид — вириванка. Адже були такі дні у році, коли жінки не могли брати до рук ножа. Це пов’язано з релігійними святами[1].

  •  

У скуль­птурі здебільшого були мо­лотки, зубила, «болгарки» — це значне фізичне навантаження для жінки, тому різати паперові полотна мені легко. [...] Перша професія мене загартувала до фізичних навантажень[5].

  •  

Це завжди цікаво, адже ти складаєш папір удвоє, малюєш ескіз, вирізаєш... але до кінця ніколи не знаєш, що вийде у результаті, допоки не розкладеш. Мене це дуже підживлює, і хочеться більше експериментувати. Адже зовсім неочікувано із продуманих образів може з’явитися якийсь третій незапланований персонаж[1].

  •  

Я дуже люблю борщ і на витинанці створила оду буряку. А ще часничок висить. Тобто, сюжети – це моя вже фантазія. Хатній король – кіт і навколо нього всі бігають. Так і є у житті з котами. Традиційна витинанка – ангелик. А ще ода бузку, люблю бузок, якась така асоціація вийшла у творчості. Можна шукати поєднання з іншими паперами, використовувати багатошарову витинанку[4].

  •  

Я думаю, що у витинанки дуже велике майбутнє, тому що вона універсальна, можна використовувати у дизайні, одязі, прикрашати житло, великі зали[4].

  •  

Якщо дивитись на величезну витинанку, то виникає враження, що її потрібно робити дуже довго. Але є один секрет: малесенькі деталі вирізати набагато довше і складніше, ніж великі. Тому я намагаюся поєднувати величезні елементи із зовсім дрібними. Цей контраст вже став частиною мого стилю[1].

  •  

Я не можу стояти на місці, і навіть якщо немає ніяких замовлень, завжди працюю над проектами чи виставками. Вірю, що якщо робити свою справу добре, то твоє тебе знайде[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg