Герасим'юк Ольга Володимирівна
Ольга Герасим'юк | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
О́льга Володи́мирівна Герасим'ю́к (нар. 21 жовтня 1958, місто Пирятин, Полтавська область) — українська журналістка, ведуча телевізійних програм, телевізійна менеджерка. Голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
Цитати
[ред.]Зараз ми повинні пояснювати для себе та інших ті цінності, які існують. Бо роки бездушного телебачення сформували у людей дуже високий больовий поріг. Тобто, на думку журналістів, для того, щоб люди зрозуміли жахливість ситуації, потрібно жертву роздягнути, показати, що з нею зробили, принизити її перед камерами. Люди звикли до подібного, а відтак відбувається емоційне отупіння. Але такого не потрібно робити. Достатньо підібрати правильні слова та інтонації, поговорити з людьми так, щоб їх захистити, а не показати у приниженні. Найперше треба навчитися розуміти людину та як її берегти[1]. |
Канал — це як квартира, де все вирішує господар, і навіть кіт, хоч якої свободи він хоче, нічого не скаже господареві. Бо розуміє, що залежний. Медіаменеджери, розуміючи, що з падінням ринку та зменшенням кількості грошей їхні підприємства стають дедалі більш дотаційними, намагаються зробити все, щоб триматися на плаву[2]. — Про залежність телеканалів від олігархів |
Коли ми говоримо про рівність, передовсім потрібно знати, що ми розуміємо під цим поняттям. Мені здається, що нічого в світі так нас не хвилює, як рівність. Мабуть, окрім щастя. Всі ми створені для щастя, все життя його прагнемо, шукаємо. Щастя і рівність дуже пов’язані. Зрештою, ми також не знаємо, що таке рівність. А без неї щастя не буває[1]. |
Ми живемо в час війни з державою, яка хоче нас знищити. Й поняття свободи слова зараз як ніколи крихке. Так, ми зобов’язані давати різні погляди, але не маємо допустити маніпуляцій. Ці технології майстерні й тонкі, їм дуже важко протидіяти. Це має робити не Національна рада, а спеціальні державні інститути, що захищатимуть право громадянина не бути обдуреним і бути захищеним від токсичної інформації[2]. — Про «Гібридну війну за свободу слова» в інформаційному просторі України |
Можна поговорити з ким завгодно і зрозуміти, що розповідь цієї людини тягне на величезний роман. Для мене немає найбільшої насолоди, ніж наповнення свого життя людськими історіями. І, вважаю, потрібно ділитися цими історіями з іншими[1]. |
Той край, де я народилася, Полтавщина — він був для більшовиків, що криваво упокорили його, розсадником волі і непокори. |
Я ненавиджу соціальні шоу, для мене це перемелювання людських життів на фарш. Ми не можемо їх заборонити. У людей існує переконання, що вони так допомагають людству, а ми, — говорячи про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, — переконані — що це злочин[1]. |
Я думаю, що кращих немає. Ми всі нерівні, але у всіх повинно бути право на цю нерівність. У кожного має бути рівна можливість зробити вибір. Право на те, щоб твою гідність при цьому поважали[1]. |
Примітки
[ред.]