Перейти до вмісту

Галай Ірина Олександрівна

Матеріал з Вікіцитат
Ірина Галай
Стаття у Вікіпедії

Іри́на Олекса́ндрівна Гала́й ( нар. 18 травня 1988, Мукачево, Закарпатська область) — українська альпіністка і політична діячка. Рекордсменка України, перша українка, що здійснила сходження на Еверест та К2.

Цитати[ред.]

  •  

Я вегетаріанкою можу бути тільки коли тут, на рівні моря, в горах це неможливо – там організм потребує м'яса. Що б ти не сповідував, мусиш із цим змиритися. Я бачила вегетаріанців, які на висоті їдять м'ясо й плачуть. — про вегатеріанство

  — Тетяна Когутич
  •  

Щодо способу життя, то я узагалі після гір переосмислила багато речей: що ми тут робимо, скільки їздимо, що їмо. Я перестала прати речі кожен день. Тому що за останні два роки в Непалі бачу, як ці гори тануть на очах, мов морозиво. Я розумію, що мало хто на це звертає увагу – нікого не дивує, що у нас влітку плюс сорок, оці дощі, які заливають та змітають усе на шляху. Хоча такого раніше не було. Але я звертаю. У мене після кожної експедиції депресія. Це катастрофа. — про переосмислення способу життя та екологію

  — Тетяна Когутич
  •  

Я мріяла про К2 шість років, навіть повірити не могла, що вона стане для мене реальністю. Дивилася фільми, відео, читала про цю вершину і думала, що це тільки для суперпрофі. Коли піднялася на Еверест, уперше зрозуміла, що так – мені можна подумати й про К2. Тому як потрапила на базовий табір, у мене було таке відчуття, що ми вже з цією горою найкращі подруги, я вже знала про неї усе, кожен табір, кожен поворот на маршруті, я вже мільйон разів піднялася на неї подумки. Тому мені подобалося усе, що там відбувалося, я кожен день просто насолоджувалася, кайфувала – і дуже важко мене було демотивувати. — про сходження на гору К2

  — Тетяна Когутич

{{Q | Цитата = Альпінізм, мені здається, це не спорт. І у нас федерація, вважаю, неправильно сформована – вона називається Федерацією скелелазіння та альпінізму. Скелелазіння входить до переліку олімпійських видів і це дійсно спорт, там усе чітко й ясно. Там якщо ти не тренуєшся кожен день – ти не зможеш нічого досягнути. Альпінізм – це зовсім інше. Це заняття для людей, які шукають чогось більшого, ніж [[спорт]. Тут більше про психологію. Тут нема такого, що ти можеш з кимось змагатися за вершину – бо це дуже небезпечно. До речі, альпінізм колись також був у переліку олімпійських видів спорту, але його звідти забрали ще в ХХ столітті. Через високу смертність. Людей дуже багато гине на маршрутах – і не тому, що вони якісь слабкі чи погано підготовлені. Гори – це природа, стихія.

| Коментар = про сходження на гору К2
| Оригінал = 
| Автор    = Тетяна Когутич}}
  •  

Тут не від тебе все залежить. Звичайно, важить твоя витривалість, підготовка, рішучість, налаштованість. Коли йдеш повз тіла альпіністів і розумієш, що не можна зупинятися і вертати назад, ти маєш бути налаштована на перемогу. Але є іще інший момент: це природа, яку ти ніяк не проконтролюєш. — про альпіністів, які не змогли підкорити вершину та причини

  — Тетяна Когутич
  •  

Я з тих, хто вважає, що гори мають свій характер. Навіть у нас в Карпатах – та ж Говерла. Вона не раз так мене провчила і друзів, яких я туди повела, що ми просто були раді, що вона нам дозволила спуститися! — про характер гір

  — Тетяна Когутич
  •  

Є погода, до якої ти маєш готуватися. В тебе мають бути необхідні речі – пухова куртка, захист від дощу, правильне взуття. Я коли підіймаюся у наших Карпатах і бачу, в чому йдуть люди в гори – мені хочеться до них підійти і спитати, чи є у них взагалі розум? — про погоду під час сходження на гору

  — Тетяна Когутич
  •  

Коли ти довго й важко йдеш, і виходиш на вершину – а там ейфорія, обнімашки, братання. Люди вітають одне одного з вершиною. Це таке класне відчуття – кожна людина, яка його відчула, знає, що вона щось зробила. Чогось досягла. — про відчуття при підкоренні гори

  — Тетяна Когутич
  •  

В альпінізмі усе – для чоловіків! — про погоду під час сходження на гору

  — Тетяна Когутич
  •  

Я віруюча людина, мене до церкви батьки привчили з дитинства. І я вірю в свого ангела-охоронця, бо в мене такі випадки траплялися, що тільки він рятував – інакше це диво не поясниш. — про відчуття при підкоренні гори

  — Тетяна Когутич
  •  

Завжди перед поїздкою йду у Введенський монастир у Києві, там є одна дуже сильна ікона Богородиці. Так-от щоразу я у неї прошу собі янгола-охоронця в експедицію. Причому, такого, котрий хоч трошки тямить в альпінізмі, аби розумів ситуацію і вчасно зміг зреагувати. — про погоду під час сходження на гору

  — Тетяна Когутич[1]

Примітки[ред.]