Перейти до вмісту

Вітвіцька Соломія В'ячеславівна

Матеріал з Вікіцитат
Вітвіцька Соломія В'ячеславівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Вітвіцька Соломія В'ячеславівна (народилась 16 червня 1980 року, Броди, Львівська область, Українська РСР, СРСР)— українська телеведуча, журналістка, ведуча ТСН на телеканалі "1+1".

Цитати про себе[ред.]

  •  

Результати гарних справ надихають, а ще я знаходжу нових друзів і однодумців – і це дуже цінно для мене.[1]

  •  

Намагаюся не піддаватися депресивним думкам і вважаю, що кожен із нас здатний розвеселити себе сам. У такі моменти дивлюся гарне кіно, слухаю музику. Але найголовніше – дуже люблю свою роботу та колектив, який завжди готовий прийти на допомогу.[2]

  •  

У дитинстві я своє ім'я не любила і в свій час навіть говорила всім, що я - Таня! Уявляєте, виходжу надвір, а сусід кличе мене: "Таня!" І мама, повертаючись, здивовано каже: "Та яка ж вона вам Таня, вона – Соломія!"… Зараз розумію, що для публічної людини незвичайне ім'я – це плюс. Але в дитинстві мені довелося несолодко.[2]

  •  

Люблю проводити час активно. Єдине – з недавніх пір перестала ходити на вечірки. Чомусь не бачу в цьому сенсу. Тож здебільшого відвідую виставки та кінопрем'єри. А ще обожнюю кінний спорт! Заради цього намагаюся кожні вихідні виїжджати за місто. Це не традиційна кінна база, а приватна стайня людини, яка шалено любить коней і займається ними. Уявіть: поле, степ, ти скачеш галопом кілька кілометрів і відчуваєш, як в обличчя дме вітер. А довкола козулі, літають орли, десь риють землю кабани! Неймовірне почуття волі! Ці емоції важко описати. [2]

  •  

У житті завжди бракує на все часу, вдалого моменту чи просто підходящого налаштування. Зараз настільки все збіглося, що я нарешті стала християнкою.[3]

Цитати про роботу[ред.]

  •  

Кореспондент – робота, сповнена несподіванок. Неодноразово траплялося, що я планувала включатися ввечері з якоїсь події, а в другій половині дня мені повідомляли, що все змінилося і потрібно летіти закордон. Тоді доводилося жертвувати вихідними та особистим життям. Проте я завжди горіла своєю роботою, могла знімати по кілька сюжетів у день. Тепер, будучи ведучою, тішуся, що можу планувати свій час. Але за нагоди завжди знімаю сюжети – мені це цікаво, мій запал не зник.[1]

  •  

Деякі зірки не люблять нас, але, гадаю, поважають. Фішка нашої програми - ґрунтуватися на фактах, а не маніпулювати вирваними із контексту фразами. Публічних людей не повинно дивувати те, що багатьом цікаве їхнє особисте життя в деталях. [2]

Цитати про сім'ю[ред.]

  •  

Найбільш щасливою почуваюся у миті, коли мене обіймає коханий чоловік.[1]

  •  

Вважаю, що з партнером потрібно розмовляти, а ще важливо не переходити межу. А «вогонь» у стосунках спалахує, коли ти бачиш гідні вчинки з боку коханої людини. Мова не про те, що потрібно спуститися з повітряної кулі з манговим десертом, хоча це було б чудово. Хочеться в повсякденному житті бачити вчинки людини, які для тебе є цінними. Для мене важливіше відчувати, що поруч є надійне плече. Але звісно, дуже приємно, коли чоловік робить мені якісь приємності, щось цікаве вигадує.[1]

  •  

У сім’ї мого коханого не було традицій, тому він до них скептично ставиться. Дуже важко йому щось нав’язати. Але деякі традиції все ж таки маємо. Наприклад, разом готуємо борщ.[1]

  •  

Я зрозуміла, що все ж таки потрібно відпочивати. Буває, що взявши на себе забагато, не помічаєш, як втома й депресія тебе поглинають. І з такого стану важко вийти. Тому намагаюся знаходити час для відпочинку з сім’єю, а також люблю хоча б ненадовго кудись поїхати чи полетіти.[1]

Цитати про розлучення[ред.]

  •  

Я щаслива, що ми змогли залишитися друзями, добре спілкуємося. Ми навіть зараз підтримуємо один одного, але вже як друзі. Тому я думаю, що саме так варто розходитися – мирно, а не бити посуд і йти до суду.[4]

Цитати про війну та діяльність на інформаційному та волонтерському фронті[ред.]

  •  

Війна, яка почалася в Україні, не могла мене залишити байдужою. З нею пов’язана особиста історія, адже мій брат – військовий. Спершу я поїхала до нього у Крим – ще за тиждень до ПСЕВДО референдуму, щоб на власні очі побачити, що там відбувається. Потім він із Криму переїхав із бригадою до Миколаєва, і майже одразу до АТО. Відповідно я з артистами, волонтерами теж туди вирушила. І впродовж двох років чи не кожні вихідні їздили на фронт підтримати бойовий дух хлопців. Мені писали через соцмережі та допомагали нашим захисникам, волонтерам, госпіталям медикаментами, речами, їжею.[1]

  •  

Я довго їздила в АТО, коли ми організовували концерти, і потім в шпиталі бачилася з тими ж хлопцями, з якими знайомилася на фронті. І спочатку для мене це було складно психологічно, навіть був певний розсинхрон. Адже я пам’ятаю, як ми намагалися там підтримати їх бойовий дух, вони були захисниками – мужніми, сильними, а тут вони в шпиталі: хтось без руки, хтось без ноги. І я розуміла, що це війна, і це – ось такі її результати. Але потім, коли проводиш з цими людьми час, багато спілкуєшся, то вже не звертаєш уваги на ці дрібниці. Головне – людина. І тому я вважаю, що термін «людина з інвалідністю» – найправильніший. Людина тут – на першому місці. І ці люди, «переможці», деколи набагато оптимістичніші, сильніші, ніж люди з руками і ногами.[5]

  •  

Кожного ранку прокидаєшся і думаєш — жива, це вже перемога! Насправді всі ми зараз більше цінуємо життя та потроху вчимося жити тут і зараз. Більше звертаємо увагу на ті дрібниці, які до війни, напевно, і не цінували.[6]

  •  

Навколо мене мої однодумці і мої побратими і посестри у боротьбі із ворогом. Я думаю, ми зараз всі бійці, просто різних фронтів.[6]

  •  

Боротьба на інформаційному фронті зараз теж дуже важлива. Ми допомогли зробити російськомовний канал Freedom для тих, хто в Європі і світі не розуміє і не знає української мови, хто ще не визначився з тим, що відбувається, щоб європейці мали доступ до російськомовного контенту. Канал вже працює, і його трансляція відбувається в 60 країнах світу. В кадрі є і наші телеведучі Єгор Гордєєв, Вова Рабчун.[7]

  •  

Всі канали тепер не конкуренти, а працюють разом, як одне ціле. Ми поділили час на всіх і, відповідно, кожні 5 годин змінюємо одне одного. Зараз ми всі маємо боротися з фейками, зливами інформації, бо диверсанти працюють на всіх фронтах, в тому числі й на інформаційному.[7]

  •  

Моя посмішка – це моя особиста зброя. Я зробила свій вибір на користь позитиву. Так я показую, що ми всі боремося, всі налаштовані позитивно і перемога обов’язково буде за нами. Якщо постійно лише плакати чи бути в подавленому, розбитому стані, це і всіх навколо тільки пригнічуватиме. Якщо ми будемо постійно плакати, нас ворог швидше зламає психологічно.[7]

  •  

Хочеться всіх обіймати. Отак іти і обіймати кожного. Також хотіла би зробити величезну вечірку, де ми всі зустрінемося і зможемо просто побути разом, посвяткувати життя. Як на мене, життя складається з таких моментів. Звісно, боляче буде згадувати тих, кого з нами немає, і військових, і мирних жителів, і діток, це жахливі цифри, які ми щодня озвучуємо в ефірі. Але життя треба буде святкувати.[7]

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]