Винниченко Розалія Яківна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Винниченко Розалія Яківна
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Розалія Яківна Винниченко (Ліфшиць) (1886, Орел — 1959, Мужен, Франція) — лікарка, дружина Голови Директорії УНР Володимира Винниченка.

Цитати[ред.]

  •  

Душа моя наповнена тобою, ти всюди, завжди зі мною і так буде завжди, я відчуваю[1]лист до Володимира Винниченка, 1919 рік

  •  

Як мені хочеться, щоб ти був щасливий![2]лист до Володимира Винниченка

  •  

Ти такий прекрасний, що у мене слів не вистачає дати тобі зрозуміти це! Ти гармонійний і сильний, жагучий і часом кроткий; ти надзвичайно рідка комбінація, ти вмієш радіти як дитина, для тебе хвилини живуть самі по собі, без всяких філософій, бо ти – прекрасний, здоровий твір природи. І мені належить незаслужене щастя бути з тобою. Спасибі тобі, що ти дав мені це щастя, що ти дав мені змогу відчувати, розуміти і любити!..[3]лист до Володимира Винниченка

  •  

Найстрашніше для мене Його відхід в інший плян, бо я не вірю в його смерть, в тому, що не можу сполучитись з ним безпосередньо. Він в моїй душі постійно, як дихання, як світло, як духовний пряв і контакт зі світом. Все що може людина в’явити найкращого в Людині було в ньому[3]про смерть Володимира Винниченка. 1955 рік

Про Розалію Винниченко[ред.]

  •  

Дружина моя відповідає тим вимогам, які я завжди ставив своїй жінці. Вона – кінчає медичний факультет в Парижі, єврейка, але вчить українську мову і охоче згожується, щоб наша сім'я була українською[4]

  Володимир Винниченко
  •  

“…зійшовся з тою женщиною, від котрої хочу мати дітей… був час пробного шлюбу… ми погодились, що сім’я буде українською і будемо мати
дітей тільки тоді, коли мати підготується оскільки, щоб вони могли бути виховані українцями[2]

  Володимир Винниченко
  •  

Завтра роковини нашого шлюбу. Ніхто, крім нас двох, про цей день не знає. Тільки ми вдвох, він тільки наш. Нас вінчали скелі, сосни, море, сонце, нам кидали духом вереси, нам співали хвилі моря… Ми нічого не обіцяли одне одному: ні вірності, ні любові, ні щастя, нічого…[1]

  Володимир Винниченко
  •  

Розалія Яківна робила на нас дуже добре враження своєю лікарською діловитістю і серйозним відношенням до українства[4]

  Михайло Грушевський
  •  

Коли я заводжу роман, то моє ставлення до неї не змінюється. А коли в неї захоплення – вона стає до мене байдужою. Але, напевно, не варто в це втручатися, щоб не відняти в неї цієї радості[5]

  Володимир Винниченко

Примітки[ред.]

  1. а б Любов та журба першої леді України. Нове передмістя
  2. а б Дмитрієнко М. "Як мені хочеться, щоб ти був щасливий!" (Із листа Розалії Ліфшиць до Володимира Винниченка) (Володимир Винниченко – Розалія Ліфшиць: епістолярний діалог (1911–1918 роки) / Упорядкув., вступ, коментарі та прим. Надії Миронець. – Дрогобич: Коло, 2012. – 288 с., іл.) / М. Дмитрієнко, Я. Іщенко // Слово і час. - 2013. - № 4. - С. 108-113. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sich_2013_4_13.
  3. а б Кохання і Любов Володимира Винниченка.
  4. а б Доктор медицини Розалія Ліфшиць-Винниченко. Історична правда
  5. Взірець революційного вільного кохання. Володимир Гінда. "Збруч"


Bookmark-new.svg