Перейти до вмісту

Бігуни (роман)

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія

Бігуни (пол. Bieguni) — роман Ольги Токарчук, виданий 2007 року.

Цитати про роман[ред.]

  •  

«Бігуни» складаються якраз із таких уривків, наче випадково підслуханих і швидко переказаних. Клаптикове шиття, де виразно поєднуються подорожі й людське тіло, — бо від туристичної мапи до анатомічного атласу один крок. У цьому романі Токарчук осмикує себе: «Писала б ото ти лінійні нормальні романи, де одна історія веде за собою іншу, та отримувала б за них славу і гонорар». Але «погоджуюсь на ролі акушерки, садівника, котрий сіє зерно, а потім нудно виполює бур’ян»[1][2]. — З есею «Ольга Токарчук»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Один із фрагментів «Бігунів»: родина з маленькою дитиною відпочиває в Хорватії, просто посеред відпустки й посеред якогось острова жінка з дитиною виходять з авта, не повертаються, зникають, марно їх шукати Ще один фрагмент: десь у Скандинавії літній капітан-емігрант керує поромом, щодня те саме снування між двох берегів, щодня туга за відкритим морем, одного дня він скеровує пором у омріяне море і зникає за горизонтом. Покинутий чоловік у розпачі. Пасажири в шоці. Але це не їхні історії. Розмова точиться, а вони можуть хіба випадково її підслуховувати[2]. — З есею «Ольга Токарчук»

  — Ганна Улюра
  •  

Є свобода піти і зникнути. Є свобода відкласти книжку, яка має всі відповіді. Є свобода звернути з маршруту. Є свобода не зважати на мимовільного співрозмовника, коли триває важлива бесіда. Один із фрагментів «Бігунів»: чоловік, який втратив ногу, намагається позбутися нестерпного фантомного болю, для чого оббіловує ампутовану кінцівку й змальовує для детальної анатомічної карти. Є свобода гостро відчувати фантоми «відмерлих» бесідників[2]. — З есею «Ольга Токарчук»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

  1. Пер. Остапа Сливинського
  2. а б в Ніч на Венері, 2020, с. 421

Джерела[ред.]