Іва́н Микола́́йович Бобе́рський (1873—1947) — український педагог, засновник і теоретик української національної фізичної культури, організатор сокільсько-січового руху, автор підручників з фізичного виховання молоді. Сприяв становленню й вигадав назву товариства «Пласт».
Проф. Боберський був душею і пропагатором, в слові і в ділі, фізичного виховання української нації і його назвати б можна «батьком Боберським», як це чехи свого Тирша, шведи Лінґа, а німці по нині свого пробоєвика тілесного тужіння німецької молоді Фридриха Яна називають… Проф. І. Боберський є рівночасно ідейним батьком «стрілецької ідеї» і головним організатором боєвого характеру «Українських Стрільців», з яких в часі І світової війни вийшли перші кадри «Українських Січових Стрільців». (Шах С. Львів – місто моєї молодости. Цісарсько-Королівська Академічна Гімназія. – Мюнхен, 1956. – Ч. 3. – С. 83-85.)[3]
Він ніколи не боявся перешкод, його не жахали найтяжчі завдання. Коли львівська польська спільнота не хотіла давати йому виступити на сокольській площі, Боберський влаштував виступ в іншому місці. Властивість Боберського — це відвага в самостійній ініціативі та послідовності у виконанні, сполучені з вірою у власні сили та глибоким патріотизмом.[1]
Завершенням невсипущої праці Івана Боберського був величезний ювілейний шевченківський здвиг 1914 року у Львові. 12 тисяч руховиків, гості з-над Дніпра, безліч глядачів — ось подія, що про неї заговорив західний руханковий світ. Для нас значення цього здвигу полягало в тому, що це була перша великих розмірів маніфестація єдності, організованості. На цьому здвигу виступили й духовні діти Івана Боберського — Українські Січові Стрільці — перші зав'язки новітньої української збройної сили. В їхньому формуванні та вишколюванні відіграв Боберський одну з перших ролей. Він ставив справу ясно: сьогоднішній спортсмен-руховик завтра має стати бойовиком.[1]
Його життєвий шлях своєрідним чином фокусує усю бурхливу епоху кінця ХІХ – початку ХХ століття; і є своєрідним взірцем українського патріотизму, непідробної вірності національній ідеї, далекоглядної турботи про майбутнє, про молодь, про спорт; взірцем відповідальності, працелюбства, сили волі, шляхетності.[3]
Саме Іван Боберський у посібнику «Впоряд» (так він переклав слово «муштра») 1909 року запропонував назовництво для відділів, яке використовували всі — за винятком Збройних сил України — українські військові формації XX століття (УСС, УГА, Армія УНР, РСЧА, УПА): «…4 двійні дають одну рою (Schwarm), 4 рої дають одну чету (Zug), 4 чети дають одну дружину (Kompagnie), 4 дружини дають один курінь (Bataillon)». Лише «дружина» 1914 року стала «сотнею». (2018)[4]
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі