Вусатий фанк

«Вусатий фанк» — український документальний фільм Олександра Ковша та Віталія Бардецького про вокально-інструментальні ансамблі 1970-х років, які на території УРСР стали аналогами західних попрокових гуртів.

Цитати про фільм

	Роботу над фільмом я почав із назви. Це мав бути симбіоз чогось архетипно українського й західного. Тоді я глянув на найвідомішу фотографію ВІА «Кобза» і помітив, що всі вони з вусами. А сама музика — дуже funky. І, наче еврика, в мене з’явилася назва «Вусатий фанк». Коли я був журналістом і читав британські видання, мене завжди вражало, як британці вміють придумувати нові назви. Вони дуже сильні у брендингу. Краутрок, бритпоп, тріп-хоп — це все доволі загальні терміни. Не зовсім навіть музичні, а радше ідейні, ідеологічні. Звісно, після перших показів фільму з’явились пуристи, які почали питати, де ж я там знайшов фанк. Але я тестував деякі треки на американцях — для них наявність фанку там очевидна.
	— Віталій Бардецький

	Музики насправді достатньо, але, оскільки це кіно, має бути багато відеоматеріалів. На жаль, у той період телебачення працювало переважно у прямому ефірі. Часто запису не було. Плюс частина архівів була вивезена з України, і до них немає змоги дістатися. Ми копали всюди. Знайшли навіть кілька приватних зйомок. Звісно, було б круто, якби ми розповіли про ВІА «Водограй», а потім показали, як вони виступали на джазовому фестивалі в Донецьку 1976 року. Але цих кадрів просто немає.
	— Віталій Бардецький

	Повністю випало десятиліття. З кінця 70-х до кінця 80-х у популярній музиці України не було майже нічого вартого уваги. Подібні процеси відбувалися і у світі, фанк зникав. Просто на Заході в цей час з’явилися панк і нова хвиля. А в радянській Україні вони просто не могли з’явитися. Тому в нас постпанк почав виникати наприкінці 80-х, коли в світі він уже закінчився.
	— Віталій Бардецький

	Коли ми робили цей фільм, мені хотілося, щоб сучасні музиканти зрозуміли головну ідею цього фільму. Музика, яку робили ці гурти 60 років тому, — це не просто поїхати в Карпати, записати семпли, а потім накласти на будь-яку іншу музику, щоб вона зазвучала ніби фолково. Це набагато глибший процес, який ти маєш пройти, щоб зрозуміти, в чому сенс твоєї музики. А це величезна робота для музиканта. Навіть коли я спілкувався з музикантами покоління «вусатого фанку», далеко не всі з них розуміли, що ж саме вони зробили. Ти їх питаєш: то ви почули Джеймса Брауна і змішали його з гуцульськими мотивами? Ні, вони це робили інтуїтивно. Так просто сталося.
	— Віталій Бардецький

	Що ще дуже важливо: «вусатий фанк» — це історія успіху. Ці пісні співали всюди. Ці гурти були дуже популярні. Той самий «Водограй» співали в кожному ресторані по п’ять разів на день. Мені здається, поки що в українській музиці нічого подібного досі не відбулося, хоча за всіма ознаками — логікою, діалектикою — уже мало б. А отже, може зовсім скоро відбутися.
	— Віталій Бардецький

	«Червона рута» — це найвища точка «вусатого фанку» та водночас інша сцена. Івасюк, безумовно, геній, але він виник не на порожньому місці. До нього була створена база. Він її вдало використав і зробив найкращу пісню Радянського Союзу всіх часів.
	— Віталій Бардецький

	Коли ми брали інтерв’ю в цих артистів, а їм уже за 60-70 років, я питав у них, наприклад: а скільки ви заробляли? Вони, звісно, відповідали, але їм було нецікаво про це говорити. Вони казали: говорімо про музику! І тоді я бачив очі підлітків! У них досі є цей драйв: «Ми хотіли це сказати! Ми хотіли це зробити! Решта нас не цікавило!»
	— Віталій Бардецький

	До речі, я був вражений: у період, коли Петро Шелест був першим секретарем компартії в Україні, співати українською не те що не забороняли, а навпаки стимулювали! Щоб потрапити на радіо, треба було співати українською мовою! Це недовго тривало, п’ять років. Але все ж. Я бачу велику протестність цієї сцени з точки зору естетики. Фанкова естетика — естетика західного світу, цивілізації. І в цьому її протестність була значно більшою, ніж у всіх «перебудовних» рок-гуртів разом узятих. Ця музика просто підривала засади радянської людини зсередини.
	— Віталій Бардецький