Перейти до вмісту

Антуанетта Дезульєр

Матеріал з Вікіцитат
Антуанетта Дезульєр
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Антуанетта Дезульєр (фр. Antoinette Des Houlières; повне ім'я Antoinette de Lafon de Boisguérin des Houlières або Deshoulières; уроджена Антуанетта дю Ліг'є де ла Гард (фр. Antoinette du Ligier de la Garde); бл. 1634 рік, Париж — 17 лютого 1694, там же) — французька поетеса XVII століття, що зробила блискучу світську кар'єру і тримала літературний салон.

Цитати з творів[ред.]

  •  

Всі маємо ми глузд, щоб з нього користь мати. — «Вівці»[1]

  •  

Наш гордий ум людський багато сіє бід,
І ліків певних їм у світі цім немає:
Хвилює він серця уже з дитячих літ,
І душу зранену пекучий біль терзає. — «Вівці»[1]

  •  

І чи не краще звіритись щасливій долі
І жить в незнаній глушині,
Ніж у тривозі цілі дні
Жить у багатстві та пошані. — «Вівці»[1]

  •  

Тож будь готов. Скажи: — Ти жив чимало.
Та це лиш борг, який сплатить настало!
Ми родимось, щоб помирать. — «Роздум»[2]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Сузір'я французької поезії; Пер. з французької: М. Терещенко. — Київ: Дніпро, 1971. — Т. Перший. — 440 с.