Перейти до вмісту

Авангард (літературна група)

Матеріал з Вікіцитат

Конструктивістська група «Аванґард»[1] — літературна група близьких до футуризму лівих письменників[1] на чолі з Валер'яном Поліщуком. Заснована у Харкові восени 1925 року після розпаду «Гарту».

Цитати

[ред.]

Із заклику митців нової групи «Авангард» 1925 року

[ред.]
  •  

Ми піднімаємо боротьбу за дійсний, сучасний європеїзм у художній техніці, викриваючи й одгетькуючи епігонство давноминулих і тепер відсталих мистецьких та літературних форм[2].

  •  

Ми звертаємося до Компартії і всього радянського суспільства піти нам назустріч у нашому творчому зажинкові, дати нам підмогу як моральну, так і матеріальну, бо це в інтересах нашої загальної культури. А найперше закликаємо нове суспільство відгукнутися до нас у своїй чутливій меншості підбадьорливим голосом[2].

З резолюції «Авангарду» 4 жовтня 1927 року

[ред.]
  •  

Ми хочемо спільними силами зайнятись мистецькими шуканнями, винаходами й творенням, щоб не захолонути на сучасних невеличких стандартиках художньої творчості.
Для вияву незалежного й авангардного художнього слова, звуку фарби й конструкції нам треба утворити низку збірників і журнал-газету.
Ми звертаємося до українського радянського суспільства, Компартії й влади допомогти нам у цьому нашому починанні[2].

З «Прокламації Авангарду» 1928 року

[ред.]
  •  

Авангард — це доктрина поступу, а не організація[2].

  •  

Конструктивний динамізм (спіралізм) — це мистецька течія в суспільстві, а не адміністративна одиниця[2].

  •  

В авангард не можна ні вступати, ні подати заяву про вихід з нього, — до нас можна тільки приєднуватися або одійти в бік чи відстати[2].

  •  

Цими лозунгами окреслюємо ми собі життєве поводження і тактику[2].

  •  

Для того щоб піти вперед, треба одштовхнутись од глухої стінки досягнутих канонів і каноників, які особливо розмножують наші громадсько-політичні мистецькі організації[2].

  •  

Життя йде, як відомо, в бік конструктивно-машинового оформлення природи. Туди лежить і шлях поезії[2].

  •  

Як завдання доби індустріалізму, ставимо перед собою виявлення конструктивного й індустріального образу[2].

  •  

Отже, пролетарський конструктивний динамізм-спіралізм висуває такі основні точки в творенні сьогоднішніх і прийдешніх на довший час художніх форм:
I. Унаслідок вселюдської індустріальної епохи має встановитись домінантний вселюдський індустріальний напрям літератури — поезії і взагалі мистецтв із додатком національних зафарблень.
II. Безперервна сучасність, цебто виправдання твердження, що кожна епоха має своє тільки відповідне їй мистецтво, яке вичерпується в цій добі.
III. Не тільки пізнання світу через мистецтво поруч із наукою, а й оформлення того світу мистецтвом поруч із науковими засобами.
IV. Допомагати зміні психіки людства у зв’язку з індустріалізацією життя як світлій і радісній неминучості поступу вселюдства.
V. Зміна лексикону і синтакси у зв’язку зі зміною побуту й психіки[2].

  •  

Архітектура нашої доби повинна виявляти собою начало логічної доцільности, використання залізобетонових та скляних матеріалів і виявлення ідеї опанування обсягу, без міщанського наліпного замазування очей дрібницями. Найкрасивіше те, що найдоцільніше, наприклад, динамомашина, листок пальми, елеватор, жива жіноча грудь. Реальний матеріал кращий в архітектурі, як підмальовочка під нього. Прагнення польоту в свіже повітря до горішніх шарів атмосфери повинно поставити перед архітектурою чергову проблему переходу до легких металів[2].

  •  

Третім велетенським мистецтвом нашого часу, що виросло у зв’язку з ростом радіотехніки, є музика. Впливаючи через радіо на мільйони, вона повинна витягнути їх із звукової обмежености тональности. Велика стихія тембрального звучання стоїть ще мало розкритою звукальною країною перед слухом наших музик і слухачів.
Композитори, відкрийте її! Сповніть етер і повітря звуками, не менш різноманітними і прекрасними, ніж звуки неорганізованого музикою життя. Ускладніть ритми і напишіть та ударте в нові інструменти аж за межі джазу й терменвоксу[2]!

  •  

Наше кіно хай прогонить хуторянщину глухих нечуїв і сліпих на машиновий світ естетів. Хай кіно дасть організованими шматочками живий омашинений побут радянської Америки-України, нехай виховає в масах потяг до психологічного омашинення світу. Фото, брат кіно, хай заткне провінціальну вибагливість ахрровських мрійників поезією факту[2].

  •  

Малярство хай конструктивно оформить і подасть в оправі немузейного життя фарбу й лінію, так само як скульптура — площину і обсяг. Логічна ув’язка форм і частин твору між собою та ув’язка цілого комплексу їх форми з реальним життям — ось завдання сучасного малярства й скульптури. Для нас доцільно і прекрасно видана книжка чи розмальована кімната не менш викінчений малярський твір, ніж скульптура доцільних черевиків шахтаря чи нопівського стільця в кабінеті наркома. Нарешті, театр, що мусить найти нові методи роботи в сполуці з радіо й кіно, інакше йому прийдеться залишитись кустарним анахронізмом в добу машинового мистецького темпу й розмноженого вияву інших мистецтв для мас[2].

Про літературне угруповання «Авангард»

[ред.]
  •  

Літературне угруповання «Авангард» не встигло міцно стати на ноги, щоби після «ганебної» ліквідації журналу продовжувати існувати в іншому вигляді, іншому колективі, іншому органі чи принаймні як спільнота митців. На відміну від «Нової генерації», письменники й художники з «Авангарду» надалі існували кожен сам по собі й уникали асоціацій із цим художнім напрямом. За винятком основоположників групи — поета Валер’яна Поліщука і художника Василя Єрмілова, які до останньої хвилини життя не відмовилися від своїх ідей і творів. І навіть у житті вони до останнього товаришували.
А проте ідеї «Авангарду» відродилися у творчості наступних поколінь, пережили своїх авторів і досі надихають і живлять різні мистецькі напрями, які постали на ґрунті авангарду першої половини XX століття[2]. — Зі статті «Авангард» — медіаорган літературних хуліганів

  Ярина Цимбал

Примітки

[ред.]