Авангард (літературна група)
Конструктивістська група «Аванґард»[1] — літературна група близьких до футуризму лівих письменників[1] на чолі з Валер'яном Поліщуком. Заснована у Харкові восени 1925 року після розпаду «Гарту».
Цитати
[ред.]Із заклику митців нової групи «Авангард» 1925 року
[ред.]Ми піднімаємо боротьбу за дійсний, сучасний європеїзм у художній техніці, викриваючи й одгетькуючи епігонство давноминулих і тепер відсталих мистецьких та літературних форм[2]. |
Ми звертаємося до Компартії і всього радянського суспільства піти нам назустріч у нашому творчому зажинкові, дати нам підмогу як моральну, так і матеріальну, бо це в інтересах нашої загальної культури. А найперше закликаємо нове суспільство відгукнутися до нас у своїй чутливій меншості підбадьорливим голосом[2]. |
З резолюції «Авангарду» 4 жовтня 1927 року
[ред.]Ми хочемо спільними силами зайнятись мистецькими шуканнями, винаходами й творенням, щоб не захолонути на сучасних невеличких стандартиках художньої творчості. |
З «Прокламації Авангарду» 1928 року
[ред.]Авангард — це доктрина поступу, а не організація[2]. |
Конструктивний динамізм (спіралізм) — це мистецька течія в суспільстві, а не адміністративна одиниця[2]. |
В авангард не можна ні вступати, ні подати заяву про вихід з нього, — до нас можна тільки приєднуватися або одійти в бік чи відстати[2]. |
Цими лозунгами окреслюємо ми собі життєве поводження і тактику[2]. |
Для того щоб піти вперед, треба одштовхнутись од глухої стінки досягнутих канонів і каноників, які особливо розмножують наші громадсько-політичні мистецькі організації[2]. |
Життя йде, як відомо, в бік конструктивно-машинового оформлення природи. Туди лежить і шлях поезії[2]. |
Як завдання доби індустріалізму, ставимо перед собою виявлення конструктивного й індустріального образу[2]. |
Отже, пролетарський конструктивний динамізм-спіралізм висуває такі основні точки в творенні сьогоднішніх і прийдешніх на довший час художніх форм: |
Архітектура нашої доби повинна виявляти собою начало логічної доцільности, використання залізобетонових та скляних матеріалів і виявлення ідеї опанування обсягу, без міщанського наліпного замазування очей дрібницями. Найкрасивіше те, що найдоцільніше, наприклад, динамомашина, листок пальми, елеватор, жива жіноча грудь. Реальний матеріал кращий в архітектурі, як підмальовочка під нього. Прагнення польоту в свіже повітря до горішніх шарів атмосфери повинно поставити перед архітектурою чергову проблему переходу до легких металів[2]. |
Третім велетенським мистецтвом нашого часу, що виросло у зв’язку з ростом радіотехніки, є музика. Впливаючи через радіо на мільйони, вона повинна витягнути їх із звукової обмежености тональности. Велика стихія тембрального звучання стоїть ще мало розкритою звукальною країною перед слухом наших музик і слухачів. |
Наше кіно хай прогонить хуторянщину глухих нечуїв і сліпих на машиновий світ естетів. Хай кіно дасть організованими шматочками живий омашинений побут радянської Америки-України, нехай виховає в масах потяг до психологічного омашинення світу. Фото, брат кіно, хай заткне провінціальну вибагливість ахрровських мрійників поезією факту[2]. |
Малярство хай конструктивно оформить і подасть в оправі немузейного життя фарбу й лінію, так само як скульптура — площину і обсяг. Логічна ув’язка форм і частин твору між собою та ув’язка цілого комплексу їх форми з реальним життям — ось завдання сучасного малярства й скульптури. Для нас доцільно і прекрасно видана книжка чи розмальована кімната не менш викінчений малярський твір, ніж скульптура доцільних черевиків шахтаря чи нопівського стільця в кабінеті наркома. Нарешті, театр, що мусить найти нові методи роботи в сполуці з радіо й кіно, інакше йому прийдеться залишитись кустарним анахронізмом в добу машинового мистецького темпу й розмноженого вияву інших мистецтв для мас[2]. |
Про літературне угруповання «Авангард»
[ред.]Літературне угруповання «Авангард» не встигло міцно стати на ноги, щоби після «ганебної» ліквідації журналу продовжувати існувати в іншому вигляді, іншому колективі, іншому органі чи принаймні як спільнота митців. На відміну від «Нової генерації», письменники й художники з «Авангарду» надалі існували кожен сам по собі й уникали асоціацій із цим художнім напрямом. За винятком основоположників групи — поета Валер’яна Поліщука і художника Василя Єрмілова, які до останньої хвилини життя не відмовилися від своїх ідей і творів. І навіть у житті вони до останнього товаришували. |
|||||
— Ярина Цимбал |
Примітки
[ред.]