Іва́хів Степа́н Петро́вич (нар. 1968, с. Андріївка, Буський район, Львівська область або с. Острожець, Млинівський район, Рівненська область) — український підприємець, політик, співвласник ФПГ «Континіум». Станом на 2012 рік, входить до 100 найбагатших людей України.
Людина була змушена займатися такою професією, що називається бізнес, а бізнес — це досить складна професія і вимагає твердості характеру і поступків.
А потім, тим більше — політика, яка вимагає або спуститися до крайнього цинізму, або не допустити себе за ту межу, що називається честь, совість по відношенню до себе, до близьких, до людей, до країни.
Ігорю унікально вдавалося не переходити межу. В нього завжди була внутрішня боротьба. Зовнішньо, для навколишнього світу він здавався досить строгою і прагматичною людиною. А всередині це була надзвичайно людська натура, яку він не міг собі дозволити винести наружу, а тільки в досить близьких відносинах. Я мав можливість знати його з цієї грані[1]. — Про Ігоря Єремеєва.
Дуже часто плутають, кажуть олігарх, не олігарх. Маєш гроші — олігарх. Є принципова різниця: або ти створюєш, або ти руйнуєш.
Що таке створюєш? Прийшов у банк, взяв гроші, доложив свої, які раніше заробив, збудував завод, заправку, найняв людей на роботу, навчив, заробив кошти, віддав банку, розвиваєшся. Це нормально.
Якщо ви візьмете нашу компанію, ви іншого варіанту не знайдете. В любій галузі. Навіть якийсь там купили молочний завод, який треба було зложити, бо там дах падав — купили, грубо кажучи, стіни, зробили завод.
Інший шлях: взяли у держави за гривню те, що коштує сто гривень і потім кажеш, що ти маєш багато грошей.
Третій варіант — держава має частку в любому підприємстві, неважливо, контрольну чи неконтрольну, бізнес-група має якусь свою частку, ставить менеджера від бізнесмена, держава получає дзуськи, бізнесмен стає олігархом. От є три варіанти нашої держави. Я не кажу за середній бізнес. Давайте два відкинемо, залишимо один і буде все нормально[1].
На рахунок тендерів. Якщо хтось вважає, що те, що вигравав WOG на тендері, пішло нам на користь, то всі помиляються.
Ми розглядали рішення більше не брати в них участі, бо ми допрацювалися до такого стану, що у нас по півроку не поверталися кошти. Ми інвестували весь час в ці державні підприємства. А тепер порахуйте, що ціна була зафіксована в гривнях, гривня девальвувала, і ми через півроку ще й збитки отримували[1].
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
