Євлевич Хома Якович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тома Євлевич
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Євле́вич Хома́ (То́маш) Я́кович (*?, Могильов — † не пізніше 1647) — український, білоруський поет, гуманіст, релігійний і культурний діяч.

Цитати[ред.]

Із поеми «Лабіринт», 1625 р.[ред.]

  •  

Я — Мудрість, на руках я світ своїх пестую,
Його я ширю, множу, багачу й рятую[1].

  •  

І речі всі утішні і для всіх приємні
Одмінюються раптом і стають даремні[1].

  •  

Лише бережених Бог бере й опіку[2].

  •  

Не мудро до часу лиху раду давати
І надію непевну по шкоді плекати[2].

  •  

Маю визнати правду: все в часі мізерне,
Світ химерний те, що є, навиворіт верне[2].

  •  

Цe неначе бездонну діжку наливати;
Лий — не лий, а з роботи користі не знати[2].

  •  

Хіба ж то таємниця, що мокнуть чуприни
Не раз тим, хто загляда в науки глибини[2]?

  •  

Мудрі люди знають, в чому смак правдивий,
Те здалеку обходять, що гак криє зрадливий[2].

  •  

Та не дуріть себе ви: труду того шкода —
Там бачите лиш тріску, де лежить колода[2].

  •  

А наука, як той віз, без дьогтю не з'їде,
Хто ж учителем до вас бідувати піде[2]?

  •  

Як когось порятує хтось, бува, у скруті,
То колись йому мусить слугою побути[2].

  •  

А тепер, як блиск злота очі людські звабив,
Розбив правду, а цноту відступить заставив[2].

  •  

Була б Мудрості красній нелегкая влада,
Де клопочуться скупі: спір, свара і звада[2].

  •  

Як малий і великий пухне з перепою,
Ні живим, ані вмерлим немає спокою[2].

  •  

Як же мають учити, самі ж бо без тями,
Навмання тож сплітають науку з байками[3].

  •  

Та ж отара овеча, заблудивши в хащі
Не спасеться й велика від вовчої пащі[3].

  •  

Гляньте лишень: наука у вбожестві гине,
Разом з нею і край ваш тане, як крижина[3].

  •  

Як настане незгода, в землю підуть скелі —
І увірветься ворог у твої оселі[3].

  •  

І струни голосніше звучать, вигравають,
Коли по них доладно і разом вдаряють[3].

  •  

Нерідко поміж вами славу той здобуває,
Хто невигойним струпом інших заражає[3].

  •  

Між своїми премудрих для себе шукайте[3].

  •  

За надію й терплячість Господь милість з'являє,
Тож по темряві ночі ясність сонця засяє[3].

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7



Bookmark-new.svg