Сонечко втомилось
від мандрівки,
з гілки ноги ледь тягло
на гілку,
раптом за Пікун
кудись скотилось…
Я ж у диво-казці
залишилась.[2] — «Подорож у казку»
— Ірина Яцура
Жереп, каміння і кедрові сосни,
щемно шумить водопад,
ми на Горганах, де золотом сонце,
отже, у серці Карпат.
Звори, рештоки, круті серпантини,
вітер гойдає росу,
радість і щастя на рідні долини
звідси я в серці несу.[3] — «На Горганах»
— Т. Василько (Василь Ткачик)
Де ще почуєш кедрівок сварливих,
синіх торкнешся небес?
Гір таких світлих, щедротних і милих
більше ніде не знайдеш!
Квіти барвисті, загравні тумани,
схилів казковий наряд…
Вік проживу – не забуду Горгани,
я не забуду Карпат![3] — «На Горганах»
— Т. Василько (Василь Ткачик)
Кажуть, гори близькі до солоного світла зірок.
А мені розбивали і ноги, і серце Ґорґани…[4] — 2012