Перейти до вмісту

Яйце-райце (казка)

Матеріал з Вікіцитат

«Яйце-райце» — українська народна казка.

Цитати[ред.]

  •  

Голубка й почала говорити до голуба:
— А ти забувсь, як я за тебе луг викорчовувала й там пшеницю сіяла, а з тієї пшениці паляницю спекла, щоб ти до змії відніс?
А голуб каже:
— Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
— А ти забувсь, як я за тебе гору розкопувала і туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавав на байдаки?
А він каже:
— Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
— А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й мене забув?
А голуб каже:
— Забув, забув!
Тоді парубок згадав за ту дівку, — за цю-таки саму, що голуби поробила, та ту покинув, а з цією оженився. І тепер живе добре.[1][2]

  •  

Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже:
— Нехай мені буде!
А жайворонок каже:
— Нехай мені!
Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:
— Ну, я краще його перекушу.[1][2]

  •  

Коли це летить змій та й питає того ченця:
— Чи не бачив — не йшли тут парубок і дівка? А він каже:
— Я бачив тоді, як оцей монастир роблено. А змій каже йому:
— Їх учора не стало, а цей монастир уже років сто, як роблено. Сказав це та й вернувся назад.
Приходить додому та й розказує змії:
— Бачив одного ченця, коло монастиря ходив; як я його питався, то він сказав, що бігли тоді, як оцей монастир роблено, але тому монастиреві уже років сто, а їх учора не стало.[1][2]

  •  

Коли це змій летить та й питається того діда:
— Чи не бачив тут — не йшли парубок з дівкою? А він каже:
— Ба, йшли. Той питається:
— Давно ж вони йшли?[1][2]

  •  

Тому чоловікові й не хотілося сідати на орла — ну, нема що робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а звідтіль скинув його з себе — та підхопив його так, може, як на два сажні від землі, та й питається його:
— А що, як тобі здавалось? Він йому каже:
— Так зовсім, наче вже кістки мої розсипались. Тоді орел йому каже:
— Так само й мені було, як ти вдруге націлявсь. Ну, ще сідай. Той сів.
Орел як понесе його аж за хмару, та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло самої землі, та тоді питається його:
— Як тобі здавалось, як ти летів на землю? Він йому каже:
— Так, наче мене зовсім не було вже на світі. Тоді орел йому каже:
— Отак же й мені було, як ти втретє націлявсь. А потім каже:
— Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене, та полетимо до моєї господи.[1][2]

Примітки[ред.]

  1. а б в г д Олександр Авраменко. Українська література/Підручник для 5 класу. — К.:Грамота, 2018. — С.22–31. — ISBN 978-966-349-667-2.
  2. а б в г д https://www.ukrlib.com.ua/narod/printout.php?id=15&bookid=8

Джерела[ред.]

  • Олександр Авраменко. Українська література/Підручник для 5 класу. — К.:Грамота, 2018. — С.22–31. — ISBN 978-966-349-667-2.