Юджин Лайонс

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юджин Лайонс
Файл:Lyons-Eugene-1940.jpg
Юджин Лайонс у 1940 році
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Юджи́н Ла́йонс (англ. Eugene Lyons; 1 липня 1898, Ужляни — 7 січня 1985, Нью-Йорк) — американський журналіст в СРСР (1928—1934) як кореспондент агентства «United Press» і письменник; один з небагатьох західних журналістів, які передавали відносно правдиві дані про становище в СРСР в 1930-ті роки.

Цитати[ред.]

  •  

Справжнім купівельним засобом у Москві, здатним купити те, чого не можна було придбати ні за рублі, ні за долари, була влада. А влада означала — товариш Сталін, товариш Уманський, віртуозний комбінатор, чий дядько був кращим приятелем двоюрідного брата члена колегії ГПУ. Запрошення на прийоми у «вузькому колі», на бридж із «великими людьми», компліменти у «Правді», задоволення соціальних амбіцій дружини — усе це діяло набагато краще, ніж примушувати кореспондента прикусити язик з допомогою погроз... У Москві або в Берліні, в Токіо чи в Римі — спокуса для діючого репортера лежить у сфері конформізму. Набагато зручніше і, зрештою, вигідніше притримати інформацію, призначену читачам, які мешкають за тисячі миль від тебе, ніж зіткнутися ніс-у- ніс із розгніваним цензором і дверями кабінетів, що зачиняються перед тобою[1]. — «Відрядження до Утопії» (1937)

  •  

Вибравшись із Росії, Джонс зробив заяву, яка, як би приголомшливо вона не звучала, була не більше ніж резюме того, що йому розповіли кореспонденти й іноземні дипломати. Щоб захистити нас і, можливо, підвищити автентичність своїх репортажів, він подав усе так, неначе його набіги на українську провінцію, а не наші бесіди, були основним джерелом його інформації[2]...

  •  

Спростовувати Джонса було для нас не більш приємним заняттям, ніж роками підтасовувати факти на догоду диктаторському режиму, але ми його все ж спростували, одноголосно і майже ідентичними лицемірними фразами. Бідолаха Гарет Джонс, мабуть, невимовно здивувався, коли факти, які він насилу з нас витяг, було поховано під валом наших спростувань[2].

  •  

Сцена зречення Джонса американським прес-корпусом і до сьогодні живе у моїй пам’яті. Це було ввечері; Костянтин Уманський, сама люб’язність, погодився зустрітися з нами у номері одного з кореспондентів. Він знав, що він має стратегічну перевагу перед нами через історію з Метро-Вікерс. Він міг дозволити собі бути люб’язним. Тоді ми вимушені були підгравати чиновникам, і говорити про голод було б професійним самогубством. Ми довго торгувалися в дусі джентльменського «ти — мені, я — тобі», осяяні золотозубою усмішкою Уманського, і нарешті виробили формулу спростування[2].

  •  

У досить інакомовних висловах, щоб потішити нашу совість, ми визнали, що чортів Джонс — брехун. Покінчивши з брудною справою, хтось замовив горілку і закуски, Уманський приєднався до святкування, і компанія не розходилася до ранку. Головний цензор був у такому приємному настрої, у якому я його не бачив ні до, ні після. Тієї ночі він здійснив велику справу для зміцнення більшовицьких позицій[3].

Про Юджина Лайонса[ред.]

  •  

Лайонс, приїхавши до Москви американським комуністичним підлабузником і перетворившись потім на позбавленого ілюзій антикомуніста, заплатив свою ціну. Його перекладачка звернула його увагу на статтю в «Молоті» — газеті, виданій у Ростові-на-Дону й, очевидно, не призначеній для очей іноземців, де повідомлялося про депортації трьох українських козацьких станиць із Кубані. Через дев’ять місяців після того, як він написав про це, його попросили забиратися геть із СРСР[4]. — «Повість про двох журналістів»

  Джеймс Мейс

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сондюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3


Bookmark-new.svg