Шосте вимирання

«Шосте вимирання: неприродна історія» (англ. The sixth extinction an Unnatural History) — науково-популярний бестселер американської журналістки Елізабет Колберт.

Цитати

«Це — Мона Ліза палеонтології, — сказав Тассі, вказуючи на найбільший моляр із цієї групи. — Початок усього. Це неймовірно, бо сам Кюв'є зробив малюнок цього зуба, тож розглянув його дуже уважно». — про моляри мастодонтів, з яких почалася наука палеонтологія

Вважають, що під час подорожі Дарвін, знайомлячись із природнім розмаїттям гігантських черепах, морських ящірок і в'юрків із дзьобами всіх мислимих форм і розмірів, відкрив природний добір. … Краще було б описати подорож Beagle як період, коли Дарвін відкрив Лаєлла.

Сам Дарвін після публікації свого звіту про подорож Beagle і книги про коралові рифи писав: «Я завжди відчуваю, що мої книги ніби наполовину вийшли з мозку Лаєлла».

«Власне, якби ви були трицератопсом в Альберті, то мали б близько двох хвилин, перш ніж випаруватися», — сказав мені один геолог. — про вимирання динозаврів після влучання астероїда в півострів Юкатан

Ніхто не впевнений, чи це була зміна температури, чи один із багатьох ударів, які вбили граптолітів. Заласевич сказав мені: «У вас труп у бібліотеці, а півдесятка дворецьких вештаються довкола з боязким виглядом».

Якщо 25 років тому вважали, що всі масові вимирання, зрештою, починалися з однакових причин, то зараз панує протилежна думка. Як у Толстого: кожен випадок вимирання є нещастям, і кожне вимирання нещасне по-своєму.

Річ у тім, що через 100 млн років усе, що ми вважаємо великим творінням людини — скульптури та бібліотеки, пам'ятники й музеї, міста й заводи — буде стиснуте в шар осаду не набагато грубший за сигаретний папір.

Окислення океану збільшує вартість кальцифікації за рахунок зменшення кількості іонів карбонату, наявних на момент початку будівельних робіт. Щоб продовжити будівельну метафору, уявіть, що ви намагаєтесь звести будинок, а хтось украв цеглу. Що більше підкислена вода, то більше енергії потрібно для завершення необхідних операцій. — про швидке зникнення коралових рифів та вапнотворних організмів

«Час є істотним компонентом, але в сучасному світі немає часу». — цитата Рейчел Карсон про швидкість змін в антропоцені

Рифи, а фактично рифові істоти, розробили фантастично ефективну систему, за допомогою якої поживні речовини передаються від одного класу організмів до іншого, як на гігантському базарі. Корали є основними гравцями в цій складній системі обміну, і водночас вони забезпечують платформу, яка уможливлює торгівлю. Без них була б тільки водяна пустеля.

То була перша ніч Хануки. Для свята зібрали менору з гілки дерева й прив'язали до неї скотчем дві свічки. Встановлена на пляжі імпровізована менора кидала миготливі тіні на щебінь. На вечерю було м'ясо кенгуру, яке, на диво, смакувало, але ізраїльтяни шкодували, що воно було, безперечно, некошерним.

Подібно до юдеїв, корали Великого бар'єрного рифа дотримуються місячного календаря.

Десь поблизу ділянки 3, на висоті близько 3000 метрів, Сілман дістав сумку, наповнену листям коки. Він і його студенти несли те, що здавалося мені смішним набором важких речей: сумку яблук і апельсинів, визначник птахів на семистах сторінках, визначник рослин на дев'ятистах, iPad, пляшки з бензином, банку фарби з розприскувачем, голівку сиру, пляшку рому.

За останні 40 млн років Земля перебувала в загальній фазі охолодження. Не зовсім зрозуміла його причина, але за однією з теорій, підняття Гімалаїв оголило широчезні товщі породи для хімічного вивітрювання, а це своєю чергою призвело до зниження рівня діоксиду вуглецю в атмосфері.

Протягом більшої частини плейстоцену температури були значно нижчими, ніж зараз — таким є ритм орбітального циклу, за яким льодовикові періоди тривають набагато довше, ніж міжльодовикові — тож винагороду від еволюції отримували види, здатні виживати в умовах тривалої зими.

Цілком імовірно, що до кінця цього століття рівень CO2 може сягнути рівня, не баченого від часів антарктичних пальм еоцену, близько 50 млн років тому.

Подорожник, Plantago major, мабуть, прибув із найпершими білими поселенцями і був такою надійною ознакою їхньої присутності, що питомі американці називають його «слідами білих людей».

Для гуманної утилізації жаб рада навчає дітей «охолоджувати їх у холодильнику протягом 12 годин», а потім помістити «у морозильну камеру ще на 12 годин». — про дитячі загони боротьби з очеретяною жабою в Австралії

	Дуже великий самець живе на межі свого репродуктивного рівня. Період вагітності слона, наприклад, становить 22 місяці. Слони не народжують близнюків, не починають розмножуватися раніше підліткового віку. Таким чином, це дуже великі обмеження їхнього відтворення, навіть за сприятливих обставин. І підтвердженням їхньої здатності існувати є набуття певної сили, щоб рятуватися від хижаків. Вони вже не вразливі від нападу. Це страшна стратегія з огляду на відтворення, але й значна перевага в плані уникнення небезпеки з боку хижаків. І ця перевага зводиться нанівець, коли з'являються люди. Адже нас не обмежують розміри тварини, коли ми хочемо їсти.
	— Джон Елрой

Хоча приємно уявляти часи, коли людина жила в гармонії з природою, поки незрозуміло, чи справді була та гармонія.

Секвенсування мертвих значно складніше. Коли організм помирає, його генетичний матеріал починає руйнуватися, тому замість довгих ниток ДНК за кращих обставин залишаються фрагменти. Намагання з'ясувати, як поєднуються всі фрагменти, можна порівняти зі спробою зібрати телефонну книгу Мангеттена зі сторінок, розрізаних шредером, змішаних з учорашнім сміттям і зогнилих на звалищі. — про складнощі секвенсування повного геному неандертальця

«Шимпанзе роблять багато неймовірно розумних речей», — сказав мені Міхаель Томаселло, який очолює відділ вікової та порівняльної психології в цьому інституті. «Але головна відмінність, яку ми бачимо, — це поєднання наших умів. Якщо ви бували в зоопарку, то навряд чи бачили, щоб двоє шимпанзе несли щось важке разом. Вони не мають спільного проекту такого типу».

Посилання

• Колберт, Елізабет. Шосте вимирання. — Київ: Наш формат, 2016. — 296 с.: іл. — (Світоглядна література.) — ISBN 978-617-7279-39-5