Чигорін Михайло Іванович

Матеріал з Вікіцитат
Михайло Чигорін
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Миха́йло Іва́нович Чиго́рін (рос. Михаил Иванович Чигорин; 1850 — 1908) — російський шахіст. Один із провідних шахістів світу кінця XIX століття. Програв два матчі Вільгельмові Стейніцу за титул чемпіона світу: в 1889 і 1892 роках.

Цитати[ред.]

  •  

О, як я боюсь цих страшних слів: «найкращий» захист, «найкращий» хід, «найсильніший», «правильний» хід. І сам грішу іноді. Справа в тім, що «найкращим», «найсильнішим» ходом він виявляється сьогодні, а назавтра вже ослаб.[1]

 

О, как я боюсь этих страшных слов: „лучшая“ защита, „лучший“ ход, „сильнейший“, „правильный“ ход. И сам грешу иногда. Дело в том, что „лучшим“, „сильнейшим“ ходом он оказывается сегодня, а назавтра он уже ослабел.

  •  

… Шахова гра, як гра важка, серйозна, яка вимагає багато практики, вивчення, не може в наш час успішно конкурувати зі своїми страшними суперниками — іграми Мамона (азартними іграми).[2]

  — передмова до №1 часопису «Шахматный листок» (1876)

Про Чигоріна[ред.]

  •  

М. І. Чигорін був більше художником, ніж філософом. Стейніц як послідовний мислитель був вищий від нього, але в розумінні правильности, сили та краси шахового мистецтва Чигорін значно переважав Стейніца![3]

  Емануїл Ласкер
  •  

Це був матч між старим майстром молодої школи та молодим майстром старої школи й молода школа перемогла.[4]

  Вільгельм Стейніц про перемогу над Чигоріним у матчі за звання чемпіона світу (1889)
  •  

Після смерті Мекензі [1891] майже один тільки Чигорін не заявив себе відкритим прихильником нової школи.[5]

  Вільгельм Стейніц
  •  

Чигорін — це геній практичної гри, який вважає привілеєм за кожної вдалої нагоди кидати виклик принципам сучасної шахової теорії.[6]

  Вільгельм Стейніц

Примітки[ред.]

  1. Панов В. Рыцарь бедный
  2. Ботвинник М. М. Портреты. — Москва: «64», 2000. — С. 8
  3. Зак В. Г. Ласкер. — Москва: Физкультура и спорт, 1963. — С. 88
  4. Нейштадт, с. 167
  5. Нейштадт, с. 168
  6. Нейштадт, с. 168

Джерела[ред.]

  • Нейштадт, Я. И. Первый чемпион мира. — М.: Физкультура и спорт, 1971. — 288 с.