Убивство львівських професорів
Убивство львівських професорів — масові вбивства представників польської інтелігенції Львова (близько 45 польських учених і викладачів, переважно Львівського університету, членів їхніх сімей та гостей), що їх скоїли в липні 1941 року у Львові німецькі війська.
Цитати[ред.]
Восени 1943 року львівське гестапо замітало сліди своїх злочинів. Як свідчить З. Альберт, 8 жовтня есесівці пригнали на місце страти польських професорів 20 євреїв з так званої «Команди смерті». Вони шукали останки для ексгумації і знищення. Коли це не вдалося, викликали з гестапо на Пелчинській офіцера СС К.Ставіскі, який точно вказав місце страти (ще один доказ, хто здійснював злочини). Останки вивезли в Лисиницький ліс і спалили[1]. — «Убивство польських професорів у Львові (липень 1941 р.): кому вигідні фальсифікації» |
|||||
| — Ярослав Ісаєвич, Кім Науменко |
Знищено людей, які займалися хімією, математикою, інженерією, медициною, тобто тих, хто мав приналежність до інтелігенції. Трагедія Вулецьких пагорбів – незагоєна рана нашої нової історії. Це той випадок, коли час не лікує[2]. — Зі вступного слова під час відкриття монументу на Вулецьких пагорбах, 3 липня 2011 |
|||||
| — Юрій Бобало, ректор НУ «Львівська політехніка» |
| — Андрій Садовий |
| — Рафал Дуткєвіч, президент Вроцлава |
Спецгрупа СС Шонґарта, розмістившись на вул. Пелчинській, 49 вже у перший день свого перебування у Львові, 2 липня арештувала найвідомішого на той час польського вченого і популярного політика, 59-літнього уродженця Львова, професора Політехніки Казимира Бартеля, який у міжвоєнні роки тричі очолював уряд Польщі. Його помістили в будинок на Пелчинській[3]. — «Убивство польських професорів у Львові (липень 1941 р.): кому вигідні фальсифікації» |
|||||
| — Ярослав Ісаєвич, Кім Науменко |
Уже перед захопленням Львова гестапівські відділи за наказом німецького уряду мали складені списки з прізвищами вчених, які мали бути ліквідовані. Відразу ж після зайняття Львова почалися масові арешти, а з ними екзекуції, гестапо арештувало професора Тадеуша Бой-Желенського, члена Спілки радянських письменників, автора багатьох літературних праць, професора Романа Ренцького з Медичного інституту, Володимира Серадзького — ректора і професора кримінальної медицини... (подано прізвища 38 львівських професорів)[3]. — Зі звіту Надзвичайної комісії, заслуханого трибуналом у Нюрнберзі і опублікованого у 3-му томі документів процесу |
Щодо активності групи «Нахтіґаль» під час її перебування у Львові, яка була під моєю командою, то я ніколи не давав наказу чи доручення офіцерам того батальйону чи командирові Герцнеру на розстріли, брутальність до людей чи крадіжки[4]. — Зі свідчень німецького командира полку «Бранденбург» |
16 липня до Львова прибув Гіммлер, який мав зустріч і переговори з Бартелем, і, як вважають, пропонував йому співпрацювати з окупантами, можливо, навіть очолити маріонетковий уряд Польщі. Професор відкинув пропозиції і 21 липня був переведений у тюрму на Лонцького, а 26-го — розстріляний[1]. — «Убивство польських професорів у Львові (липень 1941 р.): кому вигідні фальсифікації» |
|||||
| — Ярослав Ісаєвич, Кім Науменко |
Примітки[ред.]
- ↑ а б Екстракт 150(1), 2009, с. 669
- ↑ а б в У Львові відкрили пам’ятник розстріляним професорам
- ↑ а б Екстракт 150(1), 2009, с. 667
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 666
Джерела[ред.]
- Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сондюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3
