Трунова Тамара Вікторівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тамара Трунова
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Тамара Вікторівна Трунова (нар. 5 травня 1982) — українська театральна режисерка, головна режисерка Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.

Цитати[ред.]

  •  

Вистава має стати собою з часом, почути та відчути різного глядача[1].

  •  

«Гамлет» – це величезний виклик. Текст, який повністю похований під чужими інтерпретаціями – незрозуміло ж узагалі, де в тобі закінчується чиєсь трактування і починається текст Шекспіра. Як позбутися всіх посередників і залишитися з текстом сам на сам? І ще проблема, як зібрати всі голоси п’єси в єдину мелодію, розчути всіх і не загубити[2]?

  •  

Драматичний театр у будь-якому разі є музичним, просто там музика в іншому. Музичний театр — принципово драматичний. Музика для мене — це вершина драми[1].

  •  

Існує життя всередині репетиційного процесу. І це життя не менш змістовне і вірогідне, ніж сама п’єса. Створюється нова драматургія[1].

  •  

Митець має завжди сперечатися з панівним наративом: якщо суспільство вважає, що це так, то ти маєш заявити – ні, все навпаки. Мені здається, що в «Говорить Софія» ми саме цим запереченням і займалися[2].

  •  

Музичний театр безсумнівно є складним і багатокомпонентним. Хоча, у драматичному театрі свої, інші глибини[1].

  •  

Історія взагалі квазідокументальна – ми завжди повинні пам’ятати, хто нам її переповідає. І намагатися розпізнати мету цієї оповіді[2].

  •  

Невичерпна тема жіночності та жіночого і в суспільстві, і в театрі, в якому просто в найбільш концентрованій формі виявляється те, що відбувається довкола нас. Також я відчувала брак знань про історичні реалії. Тому вигадала проєкт, завдяки якому я так само зможу дізнатися більше[2]. — Про проєкт «Говорить Софія»

  •  

Помилок я не боюся, тим паче, коли не заангажована чужим досвідом. Якщо і помилюсь – це буде моя рідна помилка[2].

  •  

Текст змінюється, він сам себе читає через нас. Ми ніколи не дізнаємось, чим насправді надихався автор, коли писав свій твір, ми ніколи не дізнаємось усі першопричини його виникнення. Я маю на увазі, що мене цікавить не те, що автор може розповісти про власний текст, а те, що текст розповідає про автора, про мене, про глядача[1].

  •  

У мене є декілька назв, досі нереалізованих. Однією з них була «Саша, винеси сміття». Дякуючи Андрію Білоусу, п’єса стала виставою. Українська п’єса на українській сцені[1].

  •  

У п’єсі, як часто і у житті, присутнє «якби». Це «якби» драматичне вже саме по собі своєю неможливістю. [...] Припустити неможливе – це поле театру[1].

  •  

Я змінюю авторські задуми не тому, що я така безсовісна людина і мені треба обов’язково зруйнувати те, що вже кимось створено. Всі зміни відбуваються виходячи з логіки репетицій[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg