Перейти до вмісту

Трофімцева Ольга Василівна

Матеріал з Вікіцитат
Трофімцева Ольга Василівна
Стаття у Вікіпедії

Трофімцева Ольга Василівна (нар. 6 липня 1976, Нечаївка Буринського району Сумської області) — український політик, бізнесвумен, в.о. Міністра аграрної політики та продовольства України (2019), доктор аграрних наук (2012).

Цитати[ред.]

  •  

Я намагаюся працювати мінімум на 100%, не втрачати темпу. Інколи деякі речі непомітні, це повсякденна робота. Це маленькі кроки до головної мети. Свої досягнення не підраховую. Буде неправильно казати, наприклад, що я відкрила ринок яловичини для Китаю. Такі процеси є довготривалими, де ми працюємо командою. Тому оцінку хай ставить сектор. — про самооцінку року роботи на посаді заступника міністра аграрної політики та продовольства України з питань європейської інтеграції в інтерв'ю agropolit.com (10 серпня 2017 року)

  •  

Вдома в батьків я буваю часто, спілкуюся з місцевими фермерами, з викладачами Путивльського коледжу – колишнього технікуму, де навчалась. Зустрічаюся зі своїми одногрупниками. Інакше для мене не може бути – це моя батьківщина, що можу робити, я роблю для неї. — про малу батьківщину в інтерв'ю "Панорамі" (21 січня 2021 року)

  •  

Мій батько у 1990-х займався фермерством, у нього в обробітку було 100 гектарів землі. Я безпосередньо не була аграрієм – аграрієм був він, тож я бачила на власні очі, що це таке – фермерська робота, робота на землі. Він сам, без найманої сили, працював на тракторі. Робота з раннього ранку до пізньої ночі. Я це все бачила, і в мене сформувалась глибока повага до роботи на землі. Звісно, я бачила з дитинства роботу на городі, близько знала працю доярок. Це заклало в мені повагу до цієї праці, розуміння, що це важка праця, яка вимагає від тебе постійної (24/7) присутності. На землі ти не можеш попрацювати п’ять днів на тиждень, а два дні відпочивати, у відпустку поїхати. Земля вимагає твоєї постійної присутності. Можливо, не завжди фізичної, але принаймні думками ти завжди там, на землі.

Щодо того, щоб самій бути аграрієм, то в цьому питанні вже під час навчання у технікумі в мене домінував інтерес до міжнародних речей. Мені завжди було цікаво бути над речами – дивитися на все більш глобально, тобто розуміти речі у їхньому взаємозв’язку. Завдяки викладачам в університеті та моєму знанню іноземної мови мені став цікавий аграрний сектор на рівні всієї країни, і я досить рано почала цим цікавитися. Як все працює глобально, як аграрний сектор взаємодіє із іншими секторами, як вибудовуються ці сектори. І я в університеті зрозуміла, що далі або науковою діяльністю почну займатися, або чимось іншим, але на макрорівні.

Про можливість власного фермерського господарства думки з’являються лише зараз. Було б цікаво, можливо, самій налагодити вирощування чи виробництво чогось. — про батька - фермера та власну позицію в інтерв'ю "Панорамі" (21 січня 2021 року)

  •  

Я часто буваю у батьків у Путивлі, буваю на Сейму. Це річка мого дитинства. Він і через Нечаївку протікає. У дитинстві, коли я жила з бабусею в селі, їздила з доярками на літню ферму, яка розташовувалася безпосередньо біля Сейму. Я часто бувала біля річки, тож вона завжди була і є місцем сили. Я себе чудово там почуваю. Та й просто люблю бувати біля річки, біля моря, біля води. — про дитинство та відпочинок в інтерв'ю "Панорамі" (21 січня 2021 року)

  •  

Все, що пов’язано із сільським господарством, мене завжди цікавило. З раннього дитинства, коли я була у бабусі в Нечаївці, я полюбила коней. З чотирьох років говорила, що буду ветеринаром та працюватиму з кіньми. Звісно, як то буває у всіх дітей, мої мрії щодо професії та бажання з часом мінялися. Під час навчання у школі мене, скажімо, почала цікавити міжнародна політика. Пам’ятаю, як я проводила політінформації для своєї бабусі та для сусідок, які приходили до неї в гості. Я їм розповідала про міжнародні новини. Потім я мріяла стати послом. Під час навчання у Путивльському сільськогосподарському технікумі (я навчалася на спеціальності бухгалтер спільних підприємств) я почала більш глибоко цікавитися англійською мовою, вона мені легко давалася. У нас була чудова викладачка англійської, тож це позитивно позначилося на подальшому моєму навчанні та моїй діяльності. Міняти обрану професію я не збиралася – в мене все йшло своїм шляхом. І коли після технікуму постало питання, куди далі йти навчатися, я інших варіантів, як тільки Національний аграрний університет у Києві, не розглядала. Чому у Києві, а не в Сумах? Бо, звісно ж, могла б і в Сумах опинитися. У Києві на той час вже жила та навчалася в університеті ім. Шевченка моя старша сестра. Батьки вирішили, що поруч із сестрою буде надійніше, тож я вступила до аграрного університету у Києві.
Щодо вибору професії, то були, як і у всіх дівчат, мрії про моду, про кіно, і можна було б щось спробувати під час навчання в університеті. Але моя глобальна, глибока зацікавленість аграрною сферою домінувала в мене, залишалася в мені і перемогла. — про мрії дитинства, навчання та перший досвід трудової діяльності в інтерв'ю "Панорамі" (21 січня 2021 року)

  •  

Весь мій бекграунд, професійний шлях і наукова база допомагають розуміти макроекономічні процеси. Плюс є досвід роботи в Німеччині, можу порівнювати ефективність механізмів. Та для мене головне – мені подобається те, чим я займаюся. Є відчуття, що я на своєму місці. — про самооцінку року роботи на посаді заступника міністра аграрної політики та продовольства України з питань європейської інтеграції в інтерв'ю agropolit.com (10 серпня 2017 року)

  •  

Те, що я чула з розмов з аграріями – це спрощення поїздок. Якщо потенційний партнер запрошує на зустріч, то можна приїхати не через тиждень, а за два дні. Це важливо для перемовин, встановлення контактів, відвідування виставок. Але тут потрібна просвітницька робота. Як показати себе на виставках. Одного разу можна з’їздити невдало, ніхто не зацікавиться продуктом. А наступного разу виробник вже знатиме, що змінити для вдалої поїздки. Загалом безвіз для аграріїв – це рівень люкс щодо простоти рамкових умов для встановлення зв’язків на ринку ЄС. — про роль безвізу у міжнародній співпраці українських аграріїв в інтерв'ю agropolit.com (10 серпня 2017 року)

  •  

Більше року не була у відпустці, вихідні теж досить умовні. Маю надію, що врешті зможу це зробити. Темп напружений, але завдяки тому, що робота подобається, є натхнення. Ми всі люди. Буває таке, що немає ані настрою, ані бажання працювати. Але потім спілкуєшся з людьми і загораєшся. Це складна робота. Багато хто може сказати, що «лопату б вам у руки», але я і лопату тримала. Плюс надихають подяки. Коли кажуть: «Дякуємо за вашу роботу», то розумію, що все не даремно і це прекрасний стимул рухатися далі. — про особисте життя та родину на посаді заступника міністра в інтерв'ю agropolit.com (10 серпня 2017 року)

  •  

Я готую прості речі. Рибу, м’ясо в духовці. Найпростіше – макарони з чимось, діти таке люблять. Часто можемо взяти якісь напівфабрикати, щоб швидше було. Зараз у мене більше часу стало. На держслужбі у мене було дуже мало часу, готувати точно часу не було. Я була дуже вдячна моїй мамі, які була тут з нами, допомагала з донькою, яка на той час відвідувала дитсадок. Моя мама тоді створювала нам домашній затишок. Її млинці ніхто до сьогоднішнього дня не може точно перевершити. — про побут в інтерв'ю "Панорамі" (21 січня 2021 року)

  •  

Моя старша сестра живе і працює в Києві, у неї своя пілатес-студія. Мої батьки обоє з Буринського району. Батько із села Гвинтове, мама з Нечаївки. Зараз вони пенсіонери. Батько був бухгалтером. Мама працювала бібліотекарем у Путивльському технікумі, де я навчалася. Я дуже добре пам’ятаю, як ще у дошкільному віці не дуже любила відвідувати дитсадок, а дуже любила ходити на роботу або до батька, або до мами в бібліотеку. Я просто обожнювала відкривати книги, навіть якщо не дуже розуміла, про що в них мова. Але запах книжок і досі пам’ятаю, дуже люблю.

Дідусів своїх я не застала живими. А бабуся, мамина мама, вона з 1924 року народження, багато розповідала про війну, про Голодомор. Я завжди думала, яке у них було надскладне життя у моєї бабусі, але вона не обізлилася на весь світ. «Якщо ви думаєте, що важко зараз, то важко було після війни, у 1947 році», – говорила моя бабуся. Це зіграло важливу роль у моєму вихованні. Мені часто говорять, що ви ж у Німеччині жили, працювали, були на високих державних посадах, а, так би мовити, стоїте ногами на землі, проста людина. То це завдяки моєму вихованню – я не вмію інакше, не живу інакше. — про родину в інтерв'ю "Панорамі" (21 січня 2021 року)

  •  

Біг – це для мене частина того, що я роблю, щоб залишатися в гарній фізичній формі. Це чудовий спосіб відключати голову, провітрювати думки. Іноді – навпаки, якісь класні думки з’являються, коли бігаєш. Я вже не уявляю себе без бігу зранку.

Я певний час займалася легкою атлетикою – почала в школі, з 9-10 років, бігала на короткі і середні дистанції. Потім я бігала в коледжі, в університеті. І моя спортивна кар’єра почалася досить по-аграрному. Це було просто. Череда в Путивлі була велика. Одна з корів якось погналася за мною, я почала швидко тікати. І одна з сусідок сказала моїм батькам, що вона ще ніколи не бачила, щоб дитина так швидко бігала. Після цього мене віддали в секцію легкої атлетики.
Великої спортивної кар’єри я не зробила, хоча могла зробити – природні дані були для цього. Але я не пішла в спорт. У віці 15 років мені потрібно було їхати в спортивний інтернат олімпійського резерву в Харків. Батьки не були в захваті від цієї ідеї, та й я не дуже наполягала. Тож у великий спорт не пішла, але спорт став частиною мого життя.

На держслужбі ще чому було важко, що режим не дозволяв займатися спортом, через що я страждала дуже сильно. Мені десь рік знадобився після виходу з Кабінету міністрів, щоб відновитися фізично, щоб відчути, що я вже повернулася на той рівень фізичного стану, на якому була до держслужби.
Бігаю без навушників, люблю слухати те, що навколо. Я намагаюся бігати там, де природа. Більш розкішно в Путивлі, де можна біля Сейма побігати. Я люблю слухати природу. — про заняття спортом в інтерв'ю "Панорамі" (21 січня 2021 року)