Терехович Леонід Никифорович

Матеріал з Вікіцитат
Терехович Леонід Никифорович
Стаття у Вікіпедії

Терехович Леонід Никифорович (26 березня 1941, Кучинівка Щорського району Чернігівської області — 22 серпня 1992, Кучинівка, Україна) — український поет.

З творів[ред.]

Свідомо став на муку[ред.]

  •  

Людська загребущість роз'ятрює душі,
і бачимо часто, на жаль,
як виростають хоробрi та дужі
рабами нікчемних бажань…[1]«Діоген»

  •  

Ми про живих катів мовчим,
зате відважні проти мертвих,
щоб нам пожерти на пожертви,
щоб не зостатися ні з чим…[2]«Ми про живих катів мовчим…»

  •  

Несе людина через все життя
своє — окреме — світосприйняття,
лише в кінці під покривалом літ
зникає світло,
                           і зникає світ…[3]«Закоханий в безмежний білий свiт»

  •  

Коли помру — це буде скоро, —
хай пам'ять в забуття не лине…
Можливо, хтось нап'ється з горя,
а хтось, можливо, смачно сплюне…

(…)
по смерті одного лиш хочу:
аби не позабули швидко.[4]«Коли помру — це буде скоро…»

  •  

Нам треба свідомо ставати на муку,
порвать по живому, щоб вийти з пітьми...
Лише б не забути святої науки —
в нелюдських умовах зостатись людьми.[5]«Шануймося, люди, бо ми того вартi…»

Примітки[ред.]

  1. «Свідомо став на муку», 1993
  2. «Свідомо став на муку», 1993
  3. «Свідомо став на муку», 1993
  4. «Свідомо став на муку», 1993
  5. «Свідомо став на муку», 1993

Джерела[ред.]