Текст пекс шмекс

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія

Текст пекс шмекс (англ. On Writing Well: The Classic Guide To Writing Nonfiction) — книга з написання текстів нехудожньої літератури письменника та професора Єльського університету Вільяма Зінссера.

Цитати[ред.]

  •  

Спрощуйте, скорочуйте і впорядковуйте. Сприймайте це як механічну роботу, і невдовзі ваші речення стануть охайнішими. Ця робота, звісно ж, не буде настільки механічною, як гоління чи миття голови: вам доведеться постійно думати, як саме застосувати той чи інший інструмент. Так чи інакше, ваші речення відповідатимуть надійним принципам, і шансів на те, що читач відвернеться від вас, стане менше[1].

  •  

Заведіть звичку читати, що пишуть сьогодні і що писали митці раніше. Можна навчитися писати, імітуючи інших. Якщо ви спитаєте, як я навчився писати, відповім, що читав роботи авторів, які писали так, як хотів я, і намагався з’ясувати, як їм це вдається[1].

  •  

Ніколи не пишіть нічого, що не сказали б під час звичайної розмови. Якщо ви не з тих людей, які говорять «безперечно» чи «на додачу» або називають людей «особами», будь ласка, не пишіть так[1].

  •  

Коли обираєте слова і складаєте їх докупи, звертайте увагу на те, як вони звучать. Це здається абсурдним, адже люди читають очима. Однак насправді вони чують прочитане краще, ніж ви уявляєте[1].

  •  

Не переймайтеся, чи зрозуміє вас читач, якщо ви дозволите собі додати в текст трохи гумору. Якщо це змушує посміхнутися вас, додавайте[1].

  •  

Розслабтесь і кажіть усе, що хочете. Оскільки ваше єство – це і є стиль, треба лише бути собою, щоб він поступово визирнув з-під мовного мотлоху і ставав дедалі чіткішим[1].

  •  

Чому одні слова хороші, а інші – дешевки? Я не можу відповісти, адже їхнє вживання не має чітких законів. Мова – це матерія, яка змінюється щотижня, доповнюючись новими стандартами і позбуваючись старих. Навіть схиблені на словах диваки ламають голову над тим, що допустимо, а що ні[1].

  •  

Ви можете спілкуватися із читачем дещо недбало, як автор, що працює на журнал The New Yorker, або ж висловлюватися максимально формалізовано, щоб підкреслити серйозність події чи важливий факт. Обидва тони годяться. Власне, будь-який тон згодиться, але не змішуйте два чи три одночасно[1].

  •  

Перш ніж почати писати, поставте собі кілька питань. Наприклад: «Як хто я звертатимуся до читача?». (Як репортер? Джерело інформації? Звичайна людина?). «Який займенник і час я використовуватиму?». «Яким буде стиль?». (Безособовий репортерський? Від певної особи, але формальний? А може, недбалий?). «Як я ставитимуся до свого матеріалу?». (Зацікавлено? Відсторонено? Оцінюючи? Іронічно? Захоплено?). «Наскільки я хочу охопити предмет оповіді?». «Яку головну думку я хочу донести?»[1].

  •  

Інформація іноді ховається в пам’яті людей. Хороший письменник повинен дістати її звідти. Найкращий спосіб потренуватися це робити – вийти з дому і брати в людей інтерв’ю. Уміння брати інтерв’ю – одна з тих навичок, які можна лише розвивати. Із часом ви вже не почуватиметеся настільки не у своїй тарілці, як коли робитимете це вперше. Проте, можливо, вам ніколи не буде цілком комфортно витягувати відповіді з людини, яка соромиться говорити чи не дуже чітко висловлюється. Загалом це механічна навичка. Решта – справа інстинкту. Ви відчуєте, коли треба заспокоїти людину, коли натиснути, коли слухати, коли зупинитися. Усе це приходить із досвідом[1].

  •  

Ніщо так не пожвавлює письмо, як людина, яка своїми словами пояснює, що вона думає та робить. Слова людини завжди кращі за ваші, навіть якщо ви найбільш витончений майстер стилістики на світі. Вони містять характерні ознаки тону оповідача та його манеру формування речень. У них схований регіональний діалект і жаргон. Це ніби людина говорить із читачем напряму, а не через фільтр у вигляді письменника[1].

  •  

Світ захопили блогери. З одного боку, це добре. Будь-який винахід, що допомагає писати без остраху, заслуговує не меншої уваги, ніж кондиціонер чи лампочка. Однак, як і завжди, тут є підступ. Ніхто не сказав усім цим новим електронним авторам, що суть письменництва в редагуванні. Те, що ці люди пишуть безперервно, ще не означає, що вони пишуть добре[1].

  •  

Надзвичайно ретельно добирайте слова. Якщо фраза далася легко, придивіться до неї прискіпливіше: імовірно, це одне з безлічі кліше, які настільки міцно вп’ялися в оповіді про подорожі, що треба докладати зусиль, аби уникнути їх. Також намагайтеся не вживати надто ліричних фраз, щоб описати чудернацький водоспад. У кращому разі, це звучатиме штучно, а в гіршому – пафосно[1].

  •  

Ніколи не бійтеся писати про якесь місце, навіть якщо думаєте, що про нього все вже написали до вас. Воно не стане вашим місцем, поки ви про нього не напишете[1].

  •  

Найкраще, що ви можете запропонувати читачеві, пишучи про особисту історію, – це себе. Дозвольте собі писати про себе і насолоджуйтеся цим[1].

Примітки[ред.]