Перейти до вмісту

Таємниця козацької шаблі

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія

«Таємниця козацької шаблі» — пригодницька повість української письменниці Зірки Мензатюк, написана у 2006 році.

Цитати

[ред.]
  •  

Кожен порядний українець має побувати в Берестечку.[1]

  •  

Вам аби не проґавити свята, помітингувати, пісень погорлати. Ох, ці щирі українці![2]

  •  

О, вона не відступиться, вона вміє бути впертою! Як то кажуть, вперта коза вовку користь, хоч здається, ця приказка тут не до речі…[3]

  •  

По хлопцеві видно, що там пихи на три штихи.[4]

  •  

Тут витає козацький дух… Дух волі. Хочеш вір, а хочеш ні, але тут інакше дихається. Інакше думається…[5]

  •  

– Срібло-злото — то болото, — гукнув сивий січовик. — Вибачай, королю, але нам не потрібна твоя ласка. Лицарська смерть козакові дорожча.[6]

  •  

Він сік їх, як капусту, він сміявся їм в очі, рани йому не шкодили, кулі його не брали, смерть боялася підступити до такого несусвітнього зухвальця.[7]

  •  

Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу![7]

  •  

Вас козаків було сто тисяч, а зрадив один ти. Таких не приймає земля.[8]

  •  

Бувають роздуми, які вголос краще не висловлювати.[9]

  •  

Коли мама називає тебе поросям, то це, якщо поміркувати, зовсім не образливо, а навіть дотепно. Бо ким виявляється мама поросяти?[9]

  •  

Оце села, ха-ха! Тут довкола не назви, а шедеври! Кобиловолоки! Болязуби! Або Ракобовти! Або Паликорови! Або ще краще — Печихвости![10]

  •  

«А як прийде врем'ячко, то достигне яблучко», — казала в таких випадках мама.[11]

  •  

І хоч він не був побожний, проте не мав певності, що Бога справді нема, а тому про всяк випадок трошки Його боявся.[12]

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]

Мензатюк Зірка. Таємниця козацької шаблі. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2020. — 160 с. — ISBN 978-617-585-169-2