Перейти до вмісту

Солодко, токсично, туманно

Матеріал з Вікіцитат

Солодко, токсично, туманно - психологічний роман Вікторії Шкабой. Перша частина трилогії разом з романами Вглиб Кароліни і Чому Меліса?. Опублікований у 2023 році у видавництві «Кондор». Фіналіст Міжнародного молодіжного літературного конкурсу «Гранослов» (2021 р).

Цитати[ред.]

  • Одного ранку я прокинулась у дивному стані. І справа не в тому, що я проспала всю попередню добу. Точніше, не лише в цьому. Мене ніби розібрали та зібрали заново - і якийсь пазл випав, від чого картинка вийшла не такою як до того. Одним словом, ніяк не вдавалося прийти до тями. Немовби намагаєшся пригадати щось, але спогад постійно тікає.
  • Поки я навчалася в університеті, мені не робили поблажок через хворобу. Здається, навіть не всі викладачі знали, що я маю хронічну недугу. Стосовно проблем зі здоров’ям я воліла не говорити, бо це не є моєю візитною карткою і визначальною рисою. Так повелося ще з лікарні, куди я потрапила 13-річною школяркою.
  • Якби хтось описав відчуття на кшталт «земля пішла з-під ніг», «наче удар блискавки» і подібну літературщину, я б у житті не повірила в цю маячню. Тільки от щойно я все це пережила… Невже так буває від простого секундного позирку майже незнайомої людини?!
  • У моїй голові була закладена модель розвитку стосунків, що передвіщала побачення, поцілунки, поступовий перехід до більш відвертих пестощів і зрештою повну близькість. Однак з Максом усе вийшло по-іншому.
  • Поки ми не почали жити разом, я й не помічала, що Макс нівелює поняття особистого простору. Аргументував він так: якщо ми пара, які можуть бути секрети одне від одного? Він дозволяв, точніше, навіть наполягав, щоб я відповідала на дзвінки його телефону, поки він у ванній, та показував своє листування в інтернеті. І, напевно, чекав подібного від мене. Але я не прагнула бачити чужу кореспонденцію! Так само абсолютно не воліла, щоб хтось бачив мою.
  • Кабінет Я.Д. став для мене своєрідним острівцем безпеки. Перебуваючи там, я знала, що найближчий час належить тільки мені та йому, і Макс жодним чином не увірветься в цей простір. Я навіть вимикала звук на телефоні, адже не хотіла звісток із зовнішнього світу. Певно, Я.Д. розумів мою потребу в умиротворенні, тому ніколи не заводив розмови про Макса. Я теж, хоча ми обоє знали, що ця постать мов привид чатує зовсім близько — на відстані кількох кроків. Я не уявляла, як сприймає мене Я.Д. Переляканим дівчам? Нещасною дружиною домашнього тирана? Просто колегою? Понад усе кортіло, щоб він бачив у мені друга, втім я намагалася не будувати оманливих фантазій. Коротенький телефонний дзвінок чи невеличке повідомлення від Я.Д. покращували настрій на весь день. І я ставала невразливою до Максових вибриків. Через страх втратити цей свій захисний прихисток я ставилася до наших взаємин дбайливо і водночас безтурботно, адже знала: щойно починаєш за щось хапатись та прив’язуватися — воно вислизає з рук.
  • Якщо Макс уподібнювався до безжального сонця, то Я.Д. нагадував рятівні хмари, котрі це сонце затуляють і дарують жадану прохолоду та передишку. Якою окриленою почувалась я під цими могутніми — на пів неба — хмарами і якою незахищеною, коли вони кудись зникали, оголюючи блакитний моноліт небосхилу. Але навіщо взагалі намагатись окреслити наші взаємини? Нащо заганяти їх у рамки — якщо все набагато глибше, багатогранніше, різноманітніше?
  • Попри всі вимотані нерви, я не могла не згадувати те хороше, що було. Але чи не вперше сприйняла ці спогади не як непоправну втрату, а як досвід, що змінив та збагатив мене.

Цитати про роман[ред.]

  • Голосно, відверто, важливо

Тут немає ідеального героя чи героїні, протагоніста та антагоніста. Тебе всадять на емоційні гойдалки, які розкачуються двома закоханими неідеальними людьми. Разом з героїнею сумуєш, хвилюєшся, радієш, боїшся, кохаєшся і слухаєш гарну музику. Тут не буде однозначних відповідей – це життя, де кожен піддається маніпуляціям і бреше, буває слабким і сильним. Тож відповіді доводиться шукати у собі. Роман-занурення, який змушує вивернути свій світ і придивитися до власних нутрощів, які до цього ховала під соціально принадною нечесною шкірою правильності. Адже авторка має сміливість говорити про те, про що мовчать. Говорити про те, що зазвичай неможливо описати словами. Це голосно. Відверто. І важливо.

— Ірина Требунських, журналістка.

  • Дебютна книга Вікторії Шкабой – це дуже відвертий роман. Ця «оголеність» не тільки у наявності сексуальних сцен, яких направду не так і багато. Перед нами постає відкрита душа головної героїні, яка зазнає токсичних стосунків, коли любить, проте відчуває згубну дію маніпулятора. Внутрішній світ Ліки – це не лише боротьба за власний простір. Це світ особистості, яка вміє не хворіти й не страждати на цукровий діабет, а саме жити з ним, працюючи на улюбленій роботі, будучи активною в дружбі, коханні, творчості. У книзі є чимало інтриг. Черевичний маніяк, великий парк на значну частину міста зі своїми таємницями, хлопець і дівчина, які проводять разом ночі без сексу, – це та багато іншого ви знайдете на сторінках роману. Під час читання буде й солодко, й цікаво, а туман і токсичність нехай залишаться на сторінках твору.

— Оксана Буянова, письменниця, членкиня НСПУ.

Джерела[ред.]

  • Вікторія Шкабой. . — Солодко, токсично, туманно: Кондор. — 248 с. — ISBN 978-617-8052-99-7