Саладуха Ольга Валеріївна

Ольга Саладуха

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Саладу́ха О́льга Вале́ріївна (нар. 4 червня 1983, Донецьк) — українська легкоатлетка, що спеціалізується в потрійному стрибку та стрибках у довжину, чемпіонка світу, бронзова призерка Олімпійських ігор, триразова чемпіонка Європи, заслужений майстер спорту України.

Цитати

В душі таке творилося, не знала, що робити, дуже переживала насамперед тому, що абсолютно не розуміла, в чому справа. В останній спробі залишався останній шанс на медаль. Потім дізналася, чому так довго оцінювали мою шосту спробу. Перестарався суддя на лінії, опустивши занадто глибоко в ямку кілочок. Через це камера не вловлювала промінь. Як тільки кілочок підняли трохи вище, довжина стрибка була встановлена. — Як ви реагували на те, що так довго не оголошували результат вашої останньої спроби? - запитали в Ольги Саладухи одразу після закінчення змагань.

Мій стиль, як у Попелюшки, змінюється кардинально протягом дня. У першій половині дня (під час роботи) – діловий (підбори, сукні, жакети). А у другій половині дня я обираю спортивний стиль (кросівки, спортивна форма тощо). — Про стиль

Моє мотивацією йти в політику було бажання допомогти вітчизняному спорту загалом та професійним спортсменам зокрема. Для мене політика – це логічний розвиток попередньої спортивної кар’єри. Завдяки досвіду чітко розумію, чого потребує наш спорт. Парламент є ефективним майданчиком для розробки та ухвалення реформ, потрібних змін! Наше завдання з колегами – докладати максимум зусиль для створення належних умов спортсменам і тренерам, покращувати спортивну інфраструктуру, медицину тощо.

Може таке бути, звичайно. Трохи кілочок сюди, трохи туди. Адже я програла Каті Ібаргуен лише один сантиметр. — Але ж могла бути похибка у вимірюванні, яка коштувала вам срібної медалі?[1]

На базі в Святошині. Можливо, натрапила на доріжці на камінець, а може, просто через напруження. Пошкодила зв'язку, нога опухла, набрякла, довелося звертатися по допомогу до лікарів. Біль заважав, зрозуміло. У кваліфікації я ще думала, чи виступатиму взагалі в основному колі. Стрибнувши на 14,26 і 14,35, вирішила: боротимуся далі, нога начебто дозволяла змагатися. — Як ви травмувалися?[1]

Розбіг не складався, тому що дув сильний зустрічний вітер. Через вітер у мене й стрибок не виходив. Потім прибігалася, і з четвертої спроби стрибок нарешті вийшов. — Що вам давалося найважче - розбіг чи стрибок?[1]

Сильною стороною українського спорту є наша «школа», наші тренери. Найкращих часто намагаються перекуповувати за кордон, але багато є й тих, хто до останнього вірний своїй улюбленій справі на рідній землі.

Спорт загартовує характер, прагнення бути кращим та бажання перемагати! Тому хочеться, щоб у новому амплуа всі мої дії були направлені на результат. [...] Намагаюся активно впливати на ухвалення рішень щодо збереження та розвитку спортивної інфраструктури; реагую на поточні звернення від спортивної спільноти. — Про депутатство

Треба нічого не боятися, вірити в свої сили. А сьогодні в секторі для мене сталося маленьке диво! — Який для вас головний урок цієї Олімпіади?[1]

У легку атлетику мене запросив шкільний вчитель фізкультури, коли мені було 9 років. Це була любов з першого погляду. Манеж з червоними доріжками назавжди підкорив моє серце. Не можу виділити серед всіх перемог найважливішу, адже кожна з них – це важка праця і роки тренувань. Натомість, можу сказати, що Олімпійські ігри були для мене найзначущими.

Хочеться, щоб наші спортсмени тренувалися в кращих умовах, у якісніших спортзалах, з відповідним медичним, науковим супроводженням за останніми технологіями. Все це можна спостерігати в багатьох інших країнах, де багато спортивних баз із хорошим спорядженням.

Цього разу було більше напруження. Коли є травма, якісь незручності, щось болить, спортсмену на змаганнях нелегко. Я думала тільки про те, що маю зробити все, що я можу, й улетіти далі, бо 13,92 у першій спробі - це як відро холодної води на голову. Це, мабуть, найважчі змагання у моїй кар'єрі: за тиждень до Олімпіади зазнала травми, і моя участь в Іграх була під сумнівом. Через травму почувалася дещо невпевнено, і добре, що в шостій спробі зробила все, що могла. Я дуже рада бронзовій медалі. — Розповідаючи про чемпіонат світу, ви сказали, що у вас там було більше впевненості, ніж напруження. А як почувалися в олімпійському секторі?[1]

Щоразу, коли грає гімн України на честь перемоги нашого спортсмена, по тілу біжать мурашки, адже відразу згадую свої перемоги, ті щасливі миті.

Як це кажуть: «Будь-якому таланту потрібно допомагати!». Тож професіоналізм мого тренера та моє шалене бажання стати олімпійською чемпіонкою вилилися в яскраву спортивну кар’єру. Здобула ліцензію на свої вже четверті Олімпійські ігри. І запевняю, що роблю усе, аби результат на змаганнях був високим.

Європейський футбол як і світовий спорт буде вільним від агресора, якщо спортсмени об'єднаються на захист чесного спорту.