Розмови з друзями

«Розмови з друзями» — дебютний роман ірландської письменниці Саллі Руні, виданий 2017 року.

Цитати з книги

У ліжку ми складалися одна довкола одної, як оригамі. Як виявилося, можна почувати таку вдячність, аж не можеш спати ночами^[1].

Того вечора ми вперше поговорили про наш розрив. Це було так, наче ви відчинили двері, які весь час були у вашому будинку, біля яких ви проходили щодня, намагаючись про них не думати^[1].

Коли ти мене кинула, я відчувала, наче ти перемогла мене в грі, у яку ми грали разом, тож хотіла тебе повернути й перемогти^[1].

Пробач, що моє оповідання тебе образило. Гадаю, воно показало, що я можу бути чесною з іншими, навіть коли не до кінця чесна з тобою^[1].

Нік побачив мене, наші погляди зустрілися. Я відчула те, що завжди: у мені наче з силою повертався ключ, але цього разу я ненавиділа сам ключ і те, що взагалі була відкритою перед чимось^[1].

Я була мов порожнє горнятко, перекинуте Ніком, і тепер мені доводилося дивитися на те, що вилилося з мене: усі оманливі переконання щодо власної цінності й претензії бути тією людиною, якою я не була. Поки це все було всередині, я нічого не бачила. Тепер, коли я стала нічим, просто порожнім горнятком, я зрозуміла про себе все^[1].

Страждання не зробить мене особливою, та й удавання, нібито я не страждаю, також не зробить. Обговорення або навіть писанина про нього не зроблять страждання чимось корисним. Нічого не зробить^[1].

Я молилася: будь ласка, поможи мені, будь ласка. Знала, що існують певні правила: спершу треба повірити в божественний порядок, а лише тоді звертатися до Бога з якимись проханнями, однак я не вірила. Але я докладаю зусиль, думала я^[1].

Згідно з Біблією, усі хворі люди були достатньо хорошими, щоб їх зцілили здорові^[1].

Відмовляючись визнавати свою хворобу, я відчувала, що можу утримувати її поза часом і простором, лише у своїй голові. Якби про неї дізналися інші, хвороба стала б реальною, і я провела б усе своє життя в статусі хворої людини^[1].

Цитати про книгу

	Руні розповідає історію про еліту Дубліна. Її герої працюють у сфері мистецтва, вони засуджують капіталізм і водночас насолоджуються його благами. Критики називають роман «постірландським»: раніше в ірландській літературі увага автора була б сфокусована на суспільній напрузі, що виникла внаслідок стосунків двох дівчат. А в романі «Розмови з друзями» мама Френсіс засуджує рішення дівчат розійтися. Крім того, Руні описує і батька Френсіс. Він має алкогольну залежність, а з донькою давно не спілкується. Найбільша проблема виникає, коли він припиняє надсилати доньці кошти^[2]. — «Розмови з друзями» Саллі Руні — молоді, обдаровані та саморуйнівні//«The Guardian»
	— Клер Кілрой

	Френсіс — це неймовірно суперечлива героїня. Вона дуже розумна, але водночас сліпа. Вона обирає зайняти іронічну позицію щодо всього, включно із собою. Дівчина неодноразово показує, що їй на все байдуже, хоч насправді це й не так. Та одного разу Боббі каже: «Не думаю, що хтось може бути байдужим. Казати, що людина немає емоцій, це те саме, що казати, що людина не думає». — «Розмови з друзями» Саллі Руні — молоді, обдаровані та саморуйнівні//«The Guardian»
	— Клер Кілрой

	Розмови у романі гострі. Френсіс розповідає про те, як вона хотіла знищити капіталізм і як вважала виявлення маскулінності особистою образою. Дівчата так звикли все ставити під сумнів і ставити питання, що згодом це перетворюється в жарт. Вони стають своєрідними філософами і запитують: «Що є друг? Що є розмова?». Їхнє ораторські вміння грають їм на руку на вечерях і вечірках, але якщо говорити про справи сердечні, то все не так просто, особливо для Френсіс^[2]. — «Розмови з друзями» Саллі Руні — молоді, обдаровані та саморуйнівні//«The Guardian»
	— Клер Кілрой

	Руні — не пейзажна письменниця. В її творах не знайдеш довжелезних описів річки, або діалогу з двох фраз, який розтягнуто на дві сторінки. У неї все чітко, багато діалогів подано у формі «вона сказала», «він сказав». Герої книги також дуже чітко себе описують: Боббі — лесбіянка, Френсіс — комуністка, Меліса називає себе невротичною особистістю, а Нік розповідає Френсіс про те, що загалом він марксист, але не хотів би, щоб вона засуджувала його за володіння розкішним будинком. Це тяжіння до чіткості часто обмежує можливості співпереживати. «Хто любить Єйтса, той не здатний до емоційної близькості», — якось каже Нік^[2]. — «Розмови з друзями» Саллі Руні — молоді, обдаровані та саморуйнівні//«The Guardian»
	— Клер Кілрой

	Тож який порятунок для Френсіс? Напевно, мистецтво, у якому вона виливає почуття. Та до кінця роману героїня порятунку вже не потребує. Прочитавши коротку історію, яку Френсіс написала для Боббі, остання каже: «Я дізналась більше про твої почуття протягом останніх двадцяти хвилин, ніж за останні чотири роки». Та Френсіс змогла виявити почуття лише на сторінках^[2]. — «Розмови з друзями» Саллі Руні — молоді, обдаровані та саморуйнівні//«The Guardian»
	— Клер Кілрой

Примітки

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[starylev-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л Бачити світ за допомогою інших. Цитати із книги «Розмови з друзями»

[guardian-2] а ^б ^в ^г «The Guardian» про книгу «Розмови з друзями» Саллі Руні

[1]

[2]