Перейти до вмісту

Прима Роман Андрійович

Матеріал з Вікіцитат
Прима Роман Андрійович
Стаття у Вікіпедії

Роман Андрійович Прима (6 листопада 1981, Чернігів, Україна) — український біатлоніст, учасник Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та етапів кубка світу з біатлону, старший брат українського біатлоніста Артема Прими.

Цитати[ред.]

  •  

«Сім'я у мене дуже велика. Вже навіть і своя родина є: дружина та син, якому незабаром буде три роки. Я за ними сумую, люблю їх добряче. Звісно, ми мало часу проводимо разом, часто на зборах, змаганнях. Коли є можливість, завжди беру їх із собою, але це виходить не часто. А біатлонна сім'я у нас велика. Не можна сказати, що я зовсім молодий спортсмен, як уже 10 років у збірній. До збірної я загалом рано потрапив.

Батько у мене був спортсменом, щоправда, займався спортом несерйозно. А мене у 6 років віддав на гімнастику, ось із того часу я у спорті. Спортсменом мріяв бути завжди, хоч спочатку мріяв про футбол. Але секція, де я займався, перестала працювати.

Мої батьки дружать із батьками Оксани Хвостенко, вони й сказали батькові, мовляв, хай Роман спробує займатися біатлоном. Спершу мені там не дуже сподобалося. Кросом я біг добре, а от коли почали стріляти, якось не дуже вийшло. Тут, на одних змаганнях, я посів друге місце, і тренер Ворчак Олександр Васильович сказав мені: «У тебе все є, а стріляти навчимо». Так я почав у 15 років займатися біатлоном, а через рік, узимку 1997 року, потрапив на перші свої юнацькі Олімпійські Ігри у Швеції. Все виходило, було певне зростання, і за 3 роки я потрапив до збірної. Юніорські змагання проходили для мене не зовсім вдало, часто був п'ятий – шостий. Виходить, до медалі мені постійно не вистачало одного пострілу.

Так склалося начебто і не все погано, але моє спортивне зростання припинилося. Не знаю, чим це пояснити, можливо тим, що в мене немає особистого тренера, а в юнацькій збірній був. Десь треба підказати, допомогти, я молодий ще зовсім був, і не вистачало досвіду. А тепер коли досвід з'явився, не завжди все виходить. Здебільшого мене стрільба підводить. Якщо почну справлятися зі своїми емоціями, то й стрілянина налагодиться. Адже на тренуваннях все нормально, всі нулі, а як приходять змагання, і починається…» — про те, що в родині люблять біатлон в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

  •  

«Просто лижі – це не так цікаво. Тут емоції цікавіше. Все непередбачувано, їдеш у десятці, добре вистрілиш: ти вже у трійці. Ні, я з дитинства мріяв бути спортсменом. Просто займався багатьма видами: легкою атлетикою, футболом, бойовими мистецтвами. Шукав себе де проявити. У нас у Чернігові є ліс, ми з батьком кожних вихідних з дитинства на лижах туди ходили. З дитинства, мабуть, було закладено фундамент» — про те чому обрав не лижні гонки в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

  •  

«Мама - добре. Вона знає, що старший син пішов у спорт, не буде десь «хитатися». А потім я й брата забрав у спорт. Батьки були не проти. Артем дивився на мене і потім пішов, скуштував, сподобалося. Він займався починав разом із Сергієм Семеновим. Так і вийшло, що потрапив до команди, спочатку молодіжної, потім уже до другого складу збірної». — про те, як мама ставиться до професії в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

  •  

«Хочу, адже спорт виховує, це та сама армія, тільки трохи інші умови. Думаю, що всі люди, які потрапляють до великого спорту, не шкодують про це. Є в людини своє «Я», його треба виявити. Ось у спорті це і можна зробити... Варто, звісно. У мене є свої цілі, я хочу їх досягти. Є весна, відпустка, правда невелика, я її завжди проводжу з сім'єю. Дружина вже звикла, та й знала, за кого виходить заміж». — про майбутнє сина в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

  •  

«Вона, щоправда, ще в інституті займалася танцями у студентському колективі. До моєї роботи ставиться нормально, з розумінням. Хоча всяке буває, я часто ставлю себе на її місце, як було, якби вона була спортсменкою, а я сидів удома. Це важко. Ще коли дитини не було – це одна, а тепер – зовсім інша. Нещодавно я тиждень із ним удома був, водив у садок, тоді реально зрозумів, як це важко. Дружину звуть Аліна, познайомилися ми з нею у Сумах, вона там жила. 330 кілометрів від Чернігова – не так багато. Мій друг познайомив нас. Щойно її побачив, зрозумів – це вона. До весілля зустрічалися три роки. Щоправда, із трьох років ми разом були близько півроку». — про свою дружину в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

  •  

«Я прислухаюся до всіх думок. Кожна людина говорить своє, але це не означає, що він абсолютно правий. А я від кожного потроху можу взяти. Є, звичайно, такі люди, які несуть негатив, але таке пропускаю повз. Пройшло і все. Я слухаю всіх тренерів, вони досвідчені люди і беру для себе все корисне. Завжди прислухаюся до свого особистого тренера Олександра Васильовича, ніхто мене краще не знає, аніж він. Останнім часом ми рідко бачимося. Але я завжди прислухаюся до його порад, він каже мудрі речі. Дружину я теж слухаю, але роблю як вважаю за потрібне». — про те, чия підтримка найважливіша в інтерв'ю Роман Прима: У меня есть мечта... (24 грудня 2010 року)

Примітки[ред.]