Пригоди бравого вояка Швейка

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілюстрація Йозефа Лади 1920-х років

«Пригоди бравого вояка Швейка» (повна назва: «Пригоди доброго вояка Швейка під час світової війни», чеськ. Osudy dobrého vojáka Švejka za světové války) — сатиричний роман чеського письменника Ярослава Гашека, що охоплює події в Австро-Угорщині напередодні й під час Першої світової війни. Головний герой — вояк Йозеф Швейк, з яким трапляється безліч комічних пригод. Твір написано у 1920–1922 роках і не завершено.

Цитати[ред.]

Частина перша — «В тилу»[ред.]

  •  

Між нами кажучи, пані Мюллерова, в товстопузого ерцгерцоґа вцілити, безперечно, легше, ніж у кощавого. Пам'ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля? Він був такий самий черевань. Та що й казати, адже ж король ніколи худенький не буває.[1]Швейк про вбивство ерцгерцоґа Фердинанда

  •  

Палівець був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було «дупа» або «гівно». Водночас він був начитаний і радив кожному прочитати, що саме написав про цю другу річ Віктор Гюґо, переказуючи останню відповідь старої гвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо.
— Гарне літо маємо, — вів далі Бретшнейдер свою серйозну розмову.
— Все це гівна варте, — відповів Палівець, ставлячи тацки до мисника.[2]

  •  

— Тут колись висів портрет найяснішого нашого цісаря, — за хвилину знову заговорив він [Бретшнейдер], — саме там, де тепер дзеркало.
— Еге ж, правду кажете, висів, — ствердив пан Палівець, — та той портрет дуже мухи насрали, от я і виніс його на горище.[3]

  •  

— Може, мені зійти з тротуару?
— Навіщо?
— Гадаю, що коли я заарештований, то не маю права ходити тротуаром.[4]діалог Швейка та Бретшнейдера

  •  

Мене з військової служби списали за ідіотизм, і особлива комісія офіційно визнала за ідіота. Я офіційний ідіот.[5]Швейк перед судовими лікарями

 

Já jsem byl na vojně superarbitrován pro blbost a prohlášen ouředně zvláštní komisí za blba. Já jsem ouřední blb.

  •  

Тут здебільшого зникала всяка логіка, а перемагав §, душив §, обовдурював §, фиркав §, сміявся §, загрожував §, убивав § і не прощав §. Це були жонґлери законів, жерці мертвої букви закону, пожирачі обвинувачених, тигри австрійських джунглів, які розраховували свій стрибок на обвинуваченого відповідно до номера параграфа.[6]про кримінальний суд

 

Zde mizela povětšině všechna logika a vítězil §, škrtil §, blbl §, prskal §, smál se §, vyhrožoval §, zabíjel §, a neodpouštěl. Byli to žongléři zákonů, žreci liter v zákonících, žrouti obžalovaných, tygři rakouské džungle, rozměřující sobě skok na obžalovaného podle čísla paragrafů.

  •  

Але й шахрайство на світі мусить бути. <…> Якби люди бажали добра кожному своєму ближньому, то незабаром усі б між собою перегризлися.[7]Швейк у поліцейській канцелярії

 

I ta zlodějna musí bejt. <…> Jestli by to všichni lidi mysleli s druhými lidmi dobře, tak by se potloukli co nejdřív navzájem.

  •  

І це був кінець славного детектива Бретшнейдера. Коли в його квартирі набралося сім таких опудал, він замкнувся з ними в задній кімнаті й не давав їм їсти доти, аж поки вони зжерли його самого.
Бретшнейдер був настільки чесний, що заощадив державній касі гроші на похорон.
У поліцейському управлінні в його особисту картку в рубриці «Підвищення по службі» вписали такі, сповнені трагізму, слова: «Зжертий власними собаками».
Пізніше, довідавшись про цей трагічний випадок, Швейк сказав:
— Мене лиш одно муляє: як його на страшному суді зберуть докупи.[8]

  •  

Велика бійня — світова війна — теж не обійшлася без благословення священиків. Фельдкурати всіх армій молилися і відправляли меси за перемогу того табору, чий хліб їли. <…> В усій Європі люди йшли, наче худоба на бойню, куди їх вели не тільки різники-цісарі, королі, президенти та інші можновладці й полководці, а й священики всіх релігій, які благословляли їх і примушували давати фальшиву присягу «на землі, в повітрі, на морі» і т. д.[9]

  •  

У нас у Будейовицях у полку був один вояк, такий несусвітний дурень. Якось він знайшов на вулиці шістсот крон, віддав їх у поліцію, і в газетах про нього писали як про чесну людину, а він з цього лише сорому наївся. Ніхто з ним не хотів розмовляти, кожен цвіркав йому в очі: «Мугиряко, яку ж ти дурницю встругнув, таж тебе це мулятиме до смерті, якщо ти маєш бодай трохи честі в собі». Була в нього дівчина, так і та з ним порвала. А коли він приїхав додому у відпустку, то друзі через ту історію викинули його під час танців з корчми; хлопець почав сохнути, замислюватись і, врешті-решт, кинувся під потяг.[10]

  •  

— Голошу слухняно, пане обер-лейтенант, ви втратили кицьку. Зжерла крем для черевиків і дозволила собі здохнути. Я її викинув у підвал, але в сусідній.[11]

Частина друга — «На фронті»[ред.]

  •  

Молодші офіцери й пити порядно не вміють. Ще нема півночі, а вже за столом, як бачите, п'ятеро п'яних. Були часи, коли ми по два дні висиджували, й що більше пили, то більше були тверезі, хоч безперервно наливалися пивом, вином, лікерами. Нема тепер уже того військового духу.[12]полковник Шредер

 

Ani pít dnes mladší důstojníci neumí. Není ještě dvanáct hodin, a už je za stolem, jak vidíte, pět opilých. Byly časy, že jsme seděli dva dny, a čím víc pili, tím byli střízlivějšími, a lili jsme do sebe nepřetržitě pivo, víno, likéry. Dnes to není již ten pravý vojenský duch.

  •  

Як було, так було, все ж таки якось було, ще ніколи так не було, щоб якось не було.[13]так Швейк цитував слова Франтішка Шквора, з ким сидів у тюрмі управління поліції

 

Ať si bylo, jak si bylo, přece jaksi bylo, ještě nikdy nebylo, aby jaksi nebylo.

  •  

— Коли йдуть двоє, то це завжди безпечніше.
— Запевняю тебе, Водічко, що ні. Ти знаєш, де на Вишеграді Некланова вулиця? Там була майстерня слюсаря Воборніка. То була дуже справедлива людина. Та одного дня, повернувшись додому з пиятики, він привів до себе ночувати ще одного пияцюру. Після того він довго лежав, а його жінка кожного дня, перев'язуючи йому рану на голові, казала: «Бачиш, Тонічку, коли б ви не прийшли удвох, я б тільки погримала і не кидала б тобі гирю в голову».[14]діалог Водічки та Швейка

Частина третя — «Славна прочуханка»[ред.]

  •  

Балоун взагалі непогана людина, але зжере все, що йому довірять. Я знав одного такого типа. Він працював кур'єром у банку. Йому довіряли тисячі: одного разу, коли він одержував гроші в іншому банку, йому помилково дали на тисячу крон більше, і одразу ж повернув їх, але боронь Боже було доручити йому купить на п'ятнадцять крейцарів копченого м'яса — дорогою він обов'язково його зжере.[15]

  •  

…Коли вже вояки поїдають печінкові паштети своїх офіцерів, то Австрія виграти війни не зможе.[16]думка надпоручника Лукаша

  •  

…Боронь вас Боже перед боєм наїдатися. Хто наїсться й дістане кулю в живіт, тому амінь, бо вся каша і хліб після такого поранення вилізуть з кишок, і в солдата відразу починається антонів вогонь [гангрена]. А коли шлунок порожній, то така рана в живіт — дурниця. Так, ніби тебе оса вжалила, просто приємно.[17]

  •  

Якби кожен був розумний, то на світі було б стільки розуму, що кожна друга людина збовдуріла б.[18]

Частина четверта — «Прочуханка триває»[ред.]

  •  

— Як думаєте, Швейку, ця війна ще довго триватиме?
— П'ятнадцять років. Це очевидно, бо вже одного разу була Тридцятилітня війна, але тепер ми вдвічі мудріші, ніж раніше, отже, тридцять поділити на два — буде п'ятнадцять.[19]

Примітки[ред.]

  1. Гашек, с. 9-10.
  2. Гашек, с. 10.
  3. Гашек, с. 10-11.
  4. Гашек, с. 16.
  5. Гашек, с. 22.
  6. Гашек, с. 25.
  7. Гашек, с. 30.
  8. Гашек, с. 52.
  9. Гашек, с. 120.
  10. Гашек, с. 130-131.
  11. Гашек, с. 200.
  12. Гашек, с. 290.
  13. Гашек, с. 322.
  14. Гашек, с. 347.
  15. Гашек, с. 483.
  16. Гашек, с. 483.
  17. Гашек, с. 605-606.
  18. Гашек, с. 620.
  19. Гашек, с. 698.

Джерела[ред.]

  • Гашек Я.. Пригоди бравого вояка Швейка : [роман] / Я. Гашек ; пер. з чеської С. Масляк ; худож. Й. Лада. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009. — 736 с.
  • Книга в чеських Вікіджерелах


Bookmark-new.svg