Перейти до вмісту

Оскар

Матеріал з Вікіцитат

«Оскар» — роман відомої української письменниці Людмили Охріменко.

Цитати[ред.]

  •  

Він у тилу ворога!.. Але як важко, надприродно сприймати свій дім, свій Донецьк, свою країну ворожою територією! Неможливо прийняти до свого єства цю важку, неподобну думку — війну у своєму домі.[1]Частина перша. Полон. Глава перша

  •  

Руслан згадав, як мати говорила йому після кожної його сварки з дружиною: "Синочку, розбитий кухлик можна склеїти, а от напитися з нього вже не вийде!" [2]Частина перша. Полон. Глава перша

  •  

Молитва додала сили і наповнила щастям...Руслан молився так, як це роблять усі віруючі, додавав лише слова про Батьківщину і Перемогу. Для нього це вже стало звичаєм — згадувати у своїй щоденній молитві Україну і просити про перемогу. В молитві не можна промовляти слова люті і ненависті, і він ледве стримувався[3]Частина перша. Полон. Глава перша

  •  

Для чого? Якої відповіді прагнув від Бога? Згадував матусині слова :" Відповідь залежить від того, яке запитання ти поставиш перед Господом, синку. Тому поміркуй, перш ніж питати..."[4]Частина перша. Полон. Глава перша

  •  

Після повернення з Балкан першим пішов з його життя безпечний, щирий сміх і бажання допомогти усім і кожному. Уперше Руслан роздивився навкруги і відчув, що, окрім своєї родини, він нікому не потрібен! Відчув. мамині обійми найсолодші, а батькова усмішка найщиріша... Хліб у його домі найсмачніший, а щастя потужне і світле... [5]Частина перша. Полон. Глава третя

  •  

Розумієш, леве мій, майбутнє обов'язково прийде, і що нас чекатиме, лише Богу відомо. А людина або буде готовою до своєї долі, або ні. Такий у нас вибір. Спочатку здається, що вибір цей дуже обмежений, але коли потрапляєш у скруту або у якусь халепу, то відразу бачиш, що міг би й соломки підстелити.[6]Частина перша. Полон. Глава третя

  •  

Помилка моя в тому, що я їх свого часу не гнобив, як слід. Є люди, багато людей, які генетично раби. Вони не можуть жити без того, щоб їх не карали, розумієш? Ну не зупиняться вони доти, доки їм хтось не вріже по пиці і не тицьне під дих! [7]Частина друга. Втеча. Глава п'ята

  •  

Які різні люди трапилися йому на шляху за цей рік війни! Як усе перевернулося навкруги і як змінилася його система цінностей... Те, що було важливим — бізнес, гроші, зв'язки,— втратило сенс, впало і розсипалося на його очах! Наперед вийшли забуті слова, які раніше якось соромно було виголошувати: обов'язок, честь, звитяга, Батьківщина... [8]Частина друга. Втеча. Глава п'ята

  •  

Убивати людину важко, але не довго. Убивати людину в собі процес тривалий і не завжди помітний. Тоненька плівочка. яка відділяє людину від нелюда наприкінці цього шляху,— єдиний запобіжник, і у кожного він свій. Когось від останнього кроку застерігає страх перед Богом, когось — пам'ять про матір, когось — обійми дитини, а хтось просто гидує заплямуватися. [9]Частина друга. Втеча. Глава восьма

  •  

Ті, хто були всередині кола, були воїнами, а не просто солдатами, вони добре розуміли, що шлях воїна — це не прагнення смерті, а, швидше, готовність до неї, і саме ця готовність давала їм свободу, яка стояла вище життя і смерті, і тому дозволяла бездоганно і сповна виконати свій обов'язок. [10]Частина друга. Втеча. Глава восьма

Діалоги[ред.]

  •  

Руслан Але вони теж люди...?
Сергій Люди? Скажімо так: людиноподібні.
Руслан Ну ти вже й мовиш!? По-твоєму виходить, тільки росіяни за походженням п'яниці, а інші — ні.
Сергій Буває. Але я ніколи не бачив навіть напідпитку вірмена Гамлета, грузина Георгія, азербайджанця Ахри, про євреїв мовчу... Та й українців можу назвати повно. [10]Частина друга. Втеча. Глава п'ята


Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

Охріменко Л. Л. Оскар. — ТОВ "Видавничий дім "Бук-Друк"", 2022. — 220 с.