Омер Бартов

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Омер Бартов
Omer bartov 2014.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Омер Бартов (англ. Omer Bartov, нар. 1954, Ізраїль) — американський історик єврейського походження, професор Браунського університету, дослідник Голокосту та інших військових злочинів Третього райху.

Цитати[ред.]

  •  

Ця реальність в Україні, що разюче відрізнялася від того, як розгорталися події на Заході, також сформувала інакшу пам’ять про минуле в сучасних суспільствах. До цього прислужився і той факт, що більша частина европейських євреїв жили в Східній Европі й західних частинах Радянського Союзу, а не в Центрально-Західній Европі. А це, у свою чергу, має привернути нашу увагу до того, що східноевропейські євреї жили в мультиетнічних і мультирелігійних (але, безперечно, не мультикультурних) спільнотах, тож грабунки і вбивства євреїв відбувалися в складному соціоекономічному та культур[1].

  •  

…градації мали значення, як мала значення і підтримка політичноідеологічного курсу тих, хто був біля керма влади. Під час німецького панування євреї перебували на найнижчому щаблі, і більшість їх було вбито. Наступними на черзі були поляки (в східній Галичині), і більшість їх було піддано етнічним чисткам — але ці «чистки» здійснювали переважно українські націоналісти, керуючись власними ідеологічними міркуваннями. Третіми йшли українці. 1939–1941 років вони більше співпрацювали з Совєтами, ніж з поляками, а 1941–1944 років — більше з німцями, ніж з поляками чи євреями. Діячі українського націоналістичного руху — ті, що
боролися за незалежну Україну, — стали мішенню Совєтів напередодні німецького вторгнення. Але в пропорційному відношенні від депортацій протягом цього періоду вони постраждали менше, ніж поляки чи євреї. Совєти жорстоко боролися з ними під час повторної радянської окупації. Українці також масово гинули в лавах Червоної армії (як і євреї) та у вермахті (який радше вбивав, ніж набирав євреїв на військову службу), а також у підпільних організаціях. Багато українців стали жертвами расистської політики нацистів: примусової праці, експлуатації й штучного голоду[2].

  •  

Це правда, що узагальнення — ризикована річ. І водночас написати історію без них неможливо. Коли на початку 1980-х років я написав, що солдати вермахту брали участь у масових злочинах, мене звинуватили в нав’язуванні колективної провини. Зрештою, не всі німецькі солдати були злочинцями, багато хто з них не скоював убивств. Але я мав на увазі, що німецькі збройні сили, як організація, що складалася з мільйонів солдатів, були причетні до злочинної діяльности. Вочевидь, те саме можна сказати про СС і ґестапо, а також про їхніх місцевих колабораціоністів: батальйони Schutzmannschaften чи поліцаїв. Саме з цих підрозділів походили багато людей УПА. І УПА як організація брала участь в етнічних чистках і геноциді. Чи були її окремі члени причетні до злочинів — це одне питання. Але те, що злочини були широкомасштабними і що чинили їх саме члени цих організацій — це факт[3].

  •  

Та сама проблема — узагальнення — стосується й антисемітизму. Відомо, що ця система уявлень чи ідеологія важко піддається окресленню. Схоже, нині вона більш поширена в Західній Україні, де євреїв дуже мало, ніж у тих частинах країни, де їх мешкає значно більше. Вона була принциповим компонентом інтеґрального націоналізму і фашизму, але також вплинула і на комунізм, що був ідеологічно протилежний до неї. Попри це, антисемітизм як ключовий і рушійний мотив політики геноциду має іншу якість. І коли закиди щодо антисемітизму (як-от у тому, що «євреї» й «комуністи» були синонімами) використовуються, щоб відвернути увагу від злочинів проти євреїв, таких як причетність ОУН і УПА до Голокосту, ми маємо наполегливо стверджувати, що деякі узагальнення слугують для того, щоб спотворити чи прикрити злочини минулого.[4].

  •  

Я сам волію реконструювати це минуле, зосереджуючись на подіях «знизу»: вивчати, що саме відбувалося в тих містечках, які в історіографії Голокосту постають як далекі терени на «Сході», де безликі нацисти вбивали невідомих євреїв. Як буде показано в моїй наступній книжці, присвяченій Бучачу, то були реальні місця з живою культурою, де людей убивали чужинці, які приходили здалеку (і чиї імена, прізвища, а часто й біографії ми знаємо, чиї фотографії бачили), і їхні сусіди, про яких нам теж чимало відомо. В моїй праці буде названо сотні німців, поляків, українців і євреїв. Ці матеріяли не матимуть на меті зробити читання комфортним для всіх[5].

  •  

«Тарас Бульба» Миколи Гоголя… на відміну від «Вогнем і мечем», рясніє антисемітськими образами, які викликають справжню нудоту[6].

  •  

Польські свідчення про Бучач репрезентують поляків головними жертвами совєтів, а євреїв та українців – тими, хто співпрацював з ними. Українці ж говорять про себе як про головну жертву, а про поляків і особливо євреїв – як про тих, хто співпрацював із совєтами. Євреї значно амбівалентніші в оцінках радянської влади, тому що в ретроспективі вона була не такою поганою, як німецьке правління, і тому що за радянських часів євреї отримали кращі освітні й адміністративні можливості, аніж за часів польської влади. Але українське та польське невдоволення, спричинене гаданою роллю євреїв [у радянській політиці], породжувало антиєврейське насильство під час німецької окупації[7]. — Фрагмент відповіді на запитання: «Як період радянізації 1939–1941 років позначився на перебігу міжетнічних відносин у Бучачі?»

  •  

3. Вбивства у першій половині 1943 року відбувалися in situ на двох пагорбах поруч із містом на очах у громадськості. Депортації до Белжеця, що знаходився поруч, більше не здійснювалися. Понад половину єврейського населення вбивали там, де воно мешкало, або ж неподалік[7]. — Фрагмент відповіді на запитання: «Якими були ключові особливості реалізації нацистської політики Голокосту в Бучачі?»

Примітки[ред.]

  1. Дискомфортне читання: відповідь моїм критикам // Україна Модерна / переклад Олени Любенко. — 2009. — № 15 (4): Пам`ять як поле змагань. — С. 327.
  2. Там само. — С. 327—328.
  3. Там само. — С. 332.
  4. Там само. — С. 332—333.
  5. Там само. — С. 337.
  6. Там само. — С. 342.
  7. а б Омер Бартов: «Я відчуваю особливу відповідальність за розуміння історії єврейського народу» // Україна модерна / розмовляв Петро Долганов.


Bookmark-new.svg