Ой верше мій, верше
Ой верше мій, верше — лемківська народна пісня. Одна із найпопулярніших лемківських пісень, є однією з найбільш виконуваних українських пісень.
Цитати
[ред.]Ой верше мій, верше, |
Бо лемківські гори |
Про пісню
[ред.]Саме лемківська пісня «Ой верше мій верше» в інтерпретації Квітки Цісик принесла одну з перших важливих перемог кримськотатарській співачці Джамалі. Було чутно, як перегукується той біль депортації одного народу, пов'язаного з Україною, із другим народом, пов'язаним з Україною[2]. — Про перемогу Джамали на музичному конкурсі "Нова хвиля" |
Післявоєнна Україна була буквально заглушена російськими бойовими піснями, підмосковними вечорами і ландишами. Вона наче втратила свій голос. Але тоді заспівали лемки — сестри Байко, і то був наш національний голос, українська лірична пісня. Цілі покоління співали «Гуцулку Ксеню», «Ой верше мій, верше», «Полетів бим на край світа»…[3] |
|||||
— Євген Сверстюк |
Не одному з нас на виселенні несла подих рідної землі пісня „Ой верше, мій верше…”[4]. |
Чув я ту пісню вже сотки разів і кожного разу захоплююся на ново. "Ой верше, мій верше, мій зелений верше..." Чудова мельодія, коли я почув її перший раз, мені сльози станули в очах з естетичного зворушення. Нарід, що створив таку пісню, мусить черпати з бездонної криниці духової культури...[5] — Із записок вчителя (1940) |
Мені відчинили браму і я подався на станцію. Там стояв вантажний потяг з переселенцями з Лемківщини. У вагоні їхало кілька родин разом зі своїми меблями. Розказували, як нападали на їхнє село польські жовніри, вбивали невинних людей, грабували, що й заставило їх покинути рідну прадідівську землю. Я вперше почув, як лемки співали сумну задушевну пісню «Ой верше мій, верше», мелодія якої назавжди запала мені в душу: Ой верше мій, верше, |
|||||
— Модест Ріпецький (1945) |
Ночами я лежала в тій зимній хаті і думала, як нам добре було вдома. Слези мі ся ляли потоками, я знала, же ми ніг'ди вже назад не вернемося. Споминала’м собі пісні, що’ м так любила співати...» Ой, верше мій, верше, |
Спершу здається, що ніякої трагедії немає. Дівчина жила з мамою, потім закохалася у хлопця. Ну й що? Це з більшістю так буває. Але в ті часи, коли люди складали народні пісні, мораль була дуже жорстокою. Якщо хлопець «з чорними бровами», як співається в цій пісні, міг погуляти, піти і нічого не втрачав, то дівчина втрачала все. Ми знаємо, що дівчина, яка втрачала цноту до шлюбу, з боку суспільства стикалася з дуже великими санкціями. Пам’ятаємо Шевченкову «Катерину», де батьки з дому вигнали свою дитини. І у горян було теж саме. Дівчина могла втратити оселю, родину і вештатись безпритульною, не маючи де прихилити голову. І кожен зустрічний міг якоїсь кривди їй завдати. Звичайно, це повністю зламана трагічна доля, якщо якась жаліслива душа не підбере цю дівчину. Це таке в мене було уявлення, коли я замислилася над тим про що ця пісня. Я її так і заспівала. |
|||||
— Люцина Хворост |
Примітки
[ред.]- ↑ Piosenki Lemkowskie I Ukrainskie. Akademicki Klub Turystyczny "Maluch", 2001. – 137 с.
- ↑ Про депортацію лемків у Радянському Союзі не можна було говорити – історик.
- ↑ «Люди великої людської надійности»: Євген Сверстюк. Лемки на мапі України.
- ↑ Кравчук, Наталя. Cпершу було «Наше слово». «Наше слово».
- ↑ Я. В-ий (28.10.1940). "На Лемківщині. Із записок учителя". Краківські вісті,.
- ↑ Медична опіка в УПА. - Торонто : Літопис УПА. Кн. 2 / ред. М. Ріпецький. - 2001. - 581 с. - (Літопис Української Повстанської Армії ; т.32). - ISBN 0-920092-46-2
- ↑ Ольга Теодор. Історія одного виселення
- ↑ Люцина Хворост: «У конкурсу було щонайменше дві мети: перша – боротьба з раком грудей у жінок, друга – об’єднання українців»