Перейти до вмісту

Огаркова Тетяна Анатоліївна

Матеріал з Вікіцитат
Тетяна Огаркова
Стаття у Вікіпедії

Огаркова Тетяна Анатоліївна (* 27 червня 1979, Кам'янець-Подільський) — українська літературознавиця, доктор філософії в галузі літературознавства, фахівчиня у галузі теорії літератури та історії французької літератури.

Цитати

[ред.]
  •  

Думаю, що багато хто з нас не знав, наскільки ми сильні. Тому урок цього першого року війни – це урок сили[1].

  •  

Загалом, подкаст, мабуть, для класичного, репортажного висвітлення війни не є найбільш очевидним жанром. Він дає величезні переваги в оповіді про війну: це ніколи не буде суто документальним явищем, воно завжди буде включати певне осмислення. Це завжди буде розповідь через якусь історію, людину, річ, яку ми побачили, через якусь обстановку, враження. Тому ця розповідь передає не тільки факти, а й смисли. Там немає ніякої постановки[1].

  •  

Мені здається, що, коли ми говоримо фразу «Україна відвойовує свої території», то маємо на увазі, що ми відвойовуємо наші домівки. Бо кожна територія для когось є його домівкою: село, будинок, земля, що наповнена для людини сенсом. Тому ми воюємо за ці сенси і за цих людей, які хотіли б туди повернутися[1].

  •  

Мені здається, що ніхто не думав, що ми здатні робити речі, які робимо зараз: як суспільство, громадяни. Півтора року тому ми не могли уявити, що будемо встигати так багато, як ми робимо зараз. Думаю, велика кількість українців не знали, що будуть здатні взяти до рук зброю і вбивати ворогів. Велика кількість людей не знали, що будуть здатні витрачати величезну кількість часу для того, щоб допомагати війську[1]. — Про повномасштабну війну

  •  

Ми з Володею відчули, наскільки для іноземної аудиторії важливо бачити людей, які фізично присутні на місці подій: і не лише в Києві, а й там, де були ми і на власні очі бачили ці зруйновані села, зруйновані мости, зруйновані будівлі, місця битв, які можуть свідчити про те, що там відбувалося. Адже віртуальної реальності про цю війну не бракує, вона великою мірою відбувається мало не в реальному часі. Розслідувачі на кшталт Bellingcat можуть дистанційно з’ясувати, який генерал дав наказ бомбардувати пологовий будинок в Маріуполі, це доволі легко встановлюється сучасними технічними засобами[1].

  •  

Після кожного удару є такі речі, які лежать серед руїн, і за кожною такою річчю стоїть цілий світ. Але з іграшками це якось найбільш пронизливо, адже іграшки для дитини – це майже живі істоти. Вони з ними грають, розмовляють. І ти розумієш, що в деяких випадках цих дітей вже немає, а іграшки досі лежать просто неба й нагадують про них. Відтак ці речі несуть свої історії далі й розповідають трагічну історію цієї війни[1]. — Про повномасштабну війну

  •  

Я цілком припускаю, що через покоління буде якась нормальна росія чи те, що від неї залишиться, і там будуть якісь абсолютно нормальні, цивілізовані люди. Багато різних сценаріїв може бути, але це не те питання, яке нас сьогодні хвилює. Сьогодні росія – ворог, з ворогом треба боротися, ворога треба вбивати. І проти ворога-ліберала, який намагається вкрасти наше майбутнє, ми теж маємо боротися[1].

Примітки

[ред.]