Непохитний олов'яний солдатик

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Непохитний олов'яний солдатик
Ілюстрація до казки "Непохитний олов'яний солдатик"
Персонаж казки "Непохитний олов'яний солдатик"
Балерина

«Непохи́тний олов’я́ний солда́тик» (дан. Den standhaftige tinsoldat) — казка данського письменника Г. К. Андерсена. Вперше опублікована 2 жовтня 1838 року в Копенгаґені, в авторській збірці «Казки, розказані дітям. Нова колекція. Брошура перша». Казка набула популярності в багатьох країнах світу. Перша казка Ганса Крістіана Андерсена, що не бере за основу народний сюжет чи літературну модель.

Цитати[ред.]

  •  

Жили колись двадцять п'ять олов'яних солдатиків – двадцять п'ять рідних братів, бо народилися вони від однієї старої олов'яної ложки. Рушниці в руці, обличчя прямо, а мундири червоні з синім – дуже гарні![1]

  •  

Усі солдатики були подібні один до одного, лише двадцять п’‎ятий відрізнявся від своїх братів: у нього була тільки одна нога. Його виливали останнім, і олова на нього не вистачило. Але і на своїй одній нозі він стояв рівно і твердо, як решта на своїх двох. І саме він один з усіх якраз і відзначився своїми пригодами. [1]

  •  

Усе виглядало дуже мило, але наймилішою за все була маленька дама, яка стояла на порозі відчинених дверей палацу. Вона теж була вирізана з паперу, спідничка її була з найтоншого батисту, а маленька вузька блакитна стьожка спускалася з плечей до пояса. Посередині стьожки сяяла позолочена троянда, така завбільшки, як усе личко дами. Маленька дама була балериною. Вона стояла на одній нозі, простягнувши руки вперед, а другу свою ногу підняла так високо, що олов’‎яний солдатик не міг її побачити і подумав, що в дами, як і в нього, тільки одна нога.[2]

  •  

«От дружина для мене, — подумав він. — Але вона така знатна, живе в палаці, а я маю лише коробку, та й у тій нас аж двадцять п’‎ять. Це ж не місце для неї! Усе-таки я повинен з нею познайомитися!»[2]

  •  

Тільки двоє не рушили з місця — це були олов’‎яний солдатик і балерина. Вона трималася рівно на пальчиках, розкинувши обидві руки. Він був теж непохитний на своїй одній нозі, і його очі й на мить не відривалися від неї.[2]

  •  

Годинник пробив дванадцять – і раптом тррах! – з табакерки зстрибнула покришка. Але там був зовсім не тютюн, ні, а маленький чорний гном,– це був такий фокус.
– Олов'яний солдатику! – промовив гном.– Не дивись на те, що тебе не стосується![1]

  •  

І чи то гном зробив, чи протяг, але раптом відчинилося вікно, і солдатик полетів униз головою з третього поверху. Це був жахливий політ! Він летів ногою вгору і уткнувся шоломом та багнетом між каміння бруку.[1]

  •  

Раптом з’‎явився великий водяний пацюк, що жив під містком.
— А паспорт у тебе є? — спитав він. — Покажи паспорт! Але олов’‎яний солдатик мовчав і тільки міцніше стискав рушницю.[2]

  •  

Човен поринав усе глибше, більше й більше розлазився папір. От вода вже над головою солдатика. Він згадав у цю хвилину маленьку чарівну балерину, яку вже ніколи не побачить, і в вухах його дзвеніло:
— Уперед, спокійно, воїне! Це ж смерть перед тобою! І от папір розірвався надвоє, і олов’‎яний солдатик пішов на дно. Але в цю мить його проковтнула велика риба.[2]

  •  

Ох, як темно було в риб’‎ячому животі! Там було ще темніше, ніж під містком у рівчаку, і до того ж дуже тісно. Але олов’‎яний солдатик лишався непохитним і рівно лежав з рушницею в руках.[2]

  •  

Ні, подумайте тільки, які чудеса трапляються на світі — олов’‎яний солдатик опинився в тій самій кімнаті, де був раніше; він бачив тих самих дітей, і ті самі іграшки стояли на столі, і розкішний палац з чарівною маленькою балериною. Вона ще трималася на одній нозі, а другу відкинула високо в повітря. Вона також була непохитна. Це зворушило олов’‎яного солдатика, він мало не заплакав оловом, але ж це йому не личило.[2]

  •  

Солдатик стояв, освічений яскравим полум’‎ям, і йому було дуже жарко, але чи було це від вогню, чи від кохання, він і сам не знав. Фарби на ньому зовсім злиняли, — чи від суму, чи під час мандрівки, теж ніхто не знав. Він дивився на маленьку балерину, вона на нього, і він відчув, що тане, але все ще стояв непохитно, з рушницею на плечі. Раптом двері в кімнату розчинилися. Протяг підхопив балерину, і вона, як метелик, пурхнула в пічку, просто до олов’‎яного солдатика, запалала яскравим полум’‎ям — і її не стало. А олов’‎яний солдатик розтанув у грудочку, і коли робітниця наступного дня вигрібала попіл, вона знайшла в пічці олов’‎яне серце. Від балерини залишилася тільки троянда, але й та почорніла, як вугілля.[2]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg

Примітки[ред.]