Міо, мій Міо (повість)

Матеріал з Вікіцитат
Міо, мій Міо
Вікіпедія
Вікіпедія

«Міо, мій Міо» (швед. Mio, min Mio) — дитяча казкова повість шведської письменниці Астрід Ліндгрен, вперше опублікована в 1954 році.

Цитати[ред.]

  •  

Може, хтось пам'ятає, що передавали по радіо торік п'ятнадцятого жовтня? Може, хтось пам'ятає, що йшлося про зниклого хлопчика?[1]

  •  

Якщо ми колись розлучимося, то гратимемо цю мелодію.[1]

  •  

Королю Країни Далекої.
Той, кого ти так довго шукаєш, у дорозі. Він у дорозі день і ніч і несе в руці знак - осяйне золоте яблуко.[1]

  •  

Ми все лізли й лізли. Дорога була дуже тяжка, і ми посувалися поволі. Ми чіплялися за каміння руками й ногами, вишукували кожну розколинку й кожен визубець, притискалися до скелі і пнулись угору. Часом я злякано думав, що зараз не витримаю, упаду вниз і буде по всьому. Та завжди останньої миті я знаходив за що вчепитися. Наче скеля сама висувала під моєю ногою маленький визубець, коли я вже мав упасти. Може, навіть ці тверді скелі ненавиділи лицаря Като й радо допомагали тому, хто прийшов стати з ним до бою? [1]

  •  

Я віддаю свою найкращу тканину тому, хто врятує мою любу доню, — сказала ткаля. — А ще я дам тобі хлібину, що втишує голод.[1]

  •  

Впала роса, стемніло, та нам було байдуже, адже вогнище і присвічувало нам, і гріло нас.[1]

Примітки[ред.]

  1. а б в г д е А.Ліндгрен. Міо, мій Міо. Расмус-волоцюга. Брати лев'яче Серце. — К.: Веселка, 1990. — С. 5-120.