Михайлова Аліна Артурівна
Михайлова Аліна Артурівна | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Аліна Артурівна Михайлова (1 жовтня 1994, Дніпро, Україна) — українська волонтерка, офіцерка ЗСУ, активістка. Депутатка Київської міської ради IX скликання. Керівниця медичної служби «УЛЬФ»[1][2] Першого окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» ім. Дмитра Коцюбайла. 2022 року увійшла до списку «30 до 30: обличчя майбутнього» від «Forbes»[3]. Увійшла в 2023 році в рейтинг Української правди (УП-100) визначних лідерів сучасності в категорії «Захисники».
Цитати
[ред.]«У нас були загиблі хлопці, яких потенційно, якби було кілька екіпажів, а не один черговий, то їх був би шанс врятувати. І тоді я прийшла і пропонувала – давайте спробуємо створити в роті свою медичну службу. Через те, що ми добровольці, там це було так – у тебе є ініціатива, ти можеш займатися, чим хочеш. А потім вдалося зробити медичну службу "Ульф". І до початку повномасштабної війни це був один екіпаж – з одним медиком, одним водієм. Сьогодні ж медична служба "Ульф" у складі Збройних сил України. І на сьогоднішній момент у нас за штатом, у мене в підпорядкуванні – 33 людини». — про створення про медичної служби "Ульф" в інтерв'ю ТСН Про "літо в Криму для ідіотів", втрати на фронті та чому воювати будуть всі: інтерв'ю з військовою Аліною Михайловою (24 січня 2024 року) |
«У нас життя людини на першому місці. Це так було за життя "Да Вінчі". Це була найвища цінність, яка взагалі є. І зараз із цим трохи складніше, тому що формат війни знову змінюється. І ось ці цінності, за які я намагаюсь боротися, щоб вони зберігалися, щоб ми не перетворилися, незважаючи на відсутність Дмитра, на, як-то кажуть, "махровий піхотний батальйон", де життя людей нічого не варте. |
«Це теж гарне запитання. А чому у росіян є "Шахеди", чому у росіян є "Ланцети", а у нас нічого немає? Нагадую, що Україна у стані війни 10-й рік. Тобто для нас, напевно, масштабна війна не почалася ось так от різко. І коли ми говоримо, нам кажуть, що ми повинні економити патрони, вибачте, мені хочеться запитати, що? Я доволі поверхнево на рівні просто батальйону, що воює, але ось ці реалії, вони мені здаються дуже такими нежиттєствердними. Чому ми не воюємо технікою? Бо у нас її немає. А чому на 10-й рік війни у медиків на "Кейсоваку" немає броньованої гусеничної техніки? Ну чому? Ну невже за 10 років ми не змогли зробити щось своє? Чому ми не могли розгортати такі заводи десь, ну, не на території, з кимось зробити якісь там партнерства, не знаю, контактувати з кимось. Ну тобто купа питань, на які немає відповіді. |
«На рівні держави ми намагаємося згладжувати криві кути, і я не розумію, для чого. Сьогодні такий дефіцит кадрів, сьогодні такий дефіцит кадрових військових. Тобто якщо ви запитаєте у притомних офіцерів, кого вам бракує, він скаже, так, мені бракує, звичайно, піхоти, але він скаже, що і бракує офіцерів молодшого офіцерського складу, командирів, водіїв, командирів роти, на них просто немає людей. Тому що кадрового резерву немає. Його не було. Чомусь? Тобто частина з людей уже загинули або поранені, і вони не повернуться у військо, а інших – де ми їх будемо брати? Це я говорю про офіцерський склад. |
«Я там знаю свої дані по батальйону, і для нас вони шокувальні насправді. Але я не можу уявити, а я знаю ще своїх, тих, хто прикомандировані до нас, я знаю їх, втрати зокрема. |
«Ніхто не каже, що це не страшно. Це дуже страшно. Це навіть страшно, коли ти працюєш у штабі, а тобі кажуть, що у нас сьогодні на позиції загинуло 20 людей. Це страшно, тому що ти людина, а це твої побратими. Ти готував їм бойові розпорядження, ти вписував їхні імена, написав дату їхнього народження або збирав їхні соціальні дані тиждень до того. А сьогодні тобі кажуть, що 20 людей загинуло на одній позиції. Це страшно, і ніхто не каже, що там страшно тільки тим, хто в окопах. Страшно абсолютно всім. Мені завжди страшно, коли наші хлопці йдуть у штурм. Тому що я завжди знаю, що будуть втрати, будуть поранені. Мені завжди страшно. І до цього потрібно просто бути готовими, і це виробляється з часом, і воно нікуди від тебе не відійде. Це така, не знаю, чи можна назвати це емоцією, почуттям, з яким сьогодні українцям доводиться жити, і з ним потрібно щось робити. Його потрібно опановувати і переводити цей страх в інше русло. У когось це може бути якась помста, у когось це може бути якесь вкладення в роботу». — про те як підготувати людей до війни в інтерв'ю ТСН Про "літо в Криму для ідіотів", втрати на фронті та чому воювати будуть всі: інтерв'ю з військовою Аліною Михайловою (24 січня 2024 року) |
«Ну от вона, напевно, десь і керує тим, що я досі перебуваю у війську. Мій головний мотиватор, чому я досі тут, це, безумовно, батальйон і збереження пам'яті Дмитра. Я навіть не можу припустити, чи я це якось візуалізую в одній людині. І чи буде мені достатньо, якщо я знатиму, що там убили трьох-чотирьох... Ні, не буде достатньо. Я дуже рада і відчуваю задоволення, коли стріляють по Курську, коли гинуть мирні росіяни. Я дуже рада цьому. І для мене це одна з цих історій, де я в "скарбничці помсти" в такому місці ставлю галочку, що ось, добре, сьогодні я задовольнила своє бажання помсти. Тому це ті речі, які ти рано чи пізно знаходиш, і вони суперсильні. Тобто це суперсильне почуття». — про посту як головний мотиватор в інтерв'ю ТСН Про "літо в Криму для ідіотів", втрати на фронті та чому воювати будуть всі: інтерв'ю з військовою Аліною Михайловою (24 січня 2024 року) |
«Тому це якісь недоступні мрії про те, що Росія не буде існувати, тому що це питання постійного сусідства нашого з ними. Тобто як ми виграємо цю війну, на якихось умовах, тому що теж потрібно бути реалістами. Кордон 1991 року, я в це вже не вірю. Я дуже цього хочу. Яка наша перемога? Моя перемога – кордон 1991 року. Супер! А насправді? І кожен повинен, чесно кажучи, дати відповідь сьогодні. А що таке для нас перемога? Тому що в реальності кордон 1991-го – це дуже туманна перспектива, якщо говорити про перемогу в цьому ключі». — про мету у війні в інтерв'ю ТСН Про "літо в Криму для ідіотів", втрати на фронті та чому воювати будуть всі: інтерв'ю з військовою Аліною Михайловою (24 січня 2024 року) |
«Що для мене буде ця перемога? А я вже не знаю. Тобто чи можна сказати, що давайте повернемося до кордонів АТО-ООС? А ті, хто загинули в АТО-ООС за ці території? А Крим? А що ми будемо робити з Кримом? А це вже не наші території? Тобто дуже багато запитань, на які, знову ж таки, дуже мало відповідей. Якось воно має бути коли-небудь десь озвучено, що давайте будемо реалістами і озвучимо хоча б перший етап нашої перемоги. Він може бути в три підходи». — про те, що може бути перемогою у війні в інтерв'ю ТСН Про "літо в Криму для ідіотів", втрати на фронті та чому воювати будуть всі: інтерв'ю з військовою Аліною Михайловою (24 січня 2024 року) |
« У мене тут питання, що я себе оточую людьми винятково тими, хто з батальйону. Навіть у цивільному житті я в оточенні своїх побратимів або я в оточенні своїх друзів, які волонтери, які в контексті цієї війни. Тобто в моєму суспільстві практично немає людей, які не підключені до цієї війни так чи інакше. І в мене виробилася така штука, що я можу дуже легко абстрагуватися, якщо це щось не кричуще, там, умовно, російська музика, або зараз мене дуже тригерять російськомовні діти, я не знаю чому. Ми говоримо, ми воюємо заради дітей. Чому діти не розмовляють українською?» — про відчуття свого життя серед людей в інтерв'ю ТСН Про "літо в Криму для ідіотів", втрати на фронті та чому воювати будуть всі: інтерв'ю з військовою Аліною Михайловою (24 січня 2024 року) |
«Зараз гине цвіт нації. Це ті люди, які взяли зброю і добровільно пішли захистити країну. Не ховалися, не поїхали. І бажання помсти й ненависті є абсолютно за всіх людей. Але це якась порожнеча, напевно. Ти не маєш права по-іншому. |
«Правду про кількість нашої зброї, БК, особливого складу? Ні, тому що це питання національної безпеки. Вони не можуть звучати. Але правду... Знову ж таки, це мій тригер, вибачте. Будемо давати концерт наступного року в Криму? Це абсурд. Це, напевно, для ідіотів. Ви тримаєте народ України за ідіотів? |
«Я насправді, хоч би які в мене були сумніви й сумні думки про все, я хочу вірити, що якось з усього цього ми викарабкаємося, тому що у нас просто немає виходу. Є варіант А і варіант Б, там ти йдеш в армію або не йдеш в армію. І є варіант, чи є Україна і ти в ній, як українець, з мовою, якою ти говориш, чи цього немає, бо це забрала Росія. |
Примітки
[ред.]- ↑ Цензор.НЕТ. Волонтер-медик Аліна Михайлова: "Мені в бліндаж вивезли першого пораненого, він був легкий. Далі - адреналін і думки: "А який буде наступний?" (uk). Процитовано 2025-01-02.
- ↑ Другий фронт. Чому для київської ветеранки шлях повернення з війни не завершується | Громадське телебачення (uk). Процитовано 2025-01-02.
- ↑ 30 до 30: обличчя майбутнього (22 серпня 2022). Процитовано 2025-01-02.