дуже скучаю Боже за жінкою яку ти забрав до себе нічого нікому
не пояснюючи не кажучи куди і навіщо і чи надовго
її ведеш
і що далі і коли ми знову зустрінемося ти просто прийшов
просто сказав ходімо ти так легко мій Боже забрав
її руку з моєї
і ви собі вийшли разом може мовчки а може про щось
говорячи
може вона вперше сказала добре що ти вже тут
ти ж знаєш я так
міцно сумувала за тобою мій Господи може вона
ще встигла
поцілувати мене в чоло коли я заснула востаннє мене
обійняти
ти ж знаєш я майже нічого звідти не пам’ятаю[1]… — «Розмови з Богом»
(…) і знаєш Боже з людьми також навчи мовчати бо й вони
бувають сумні як дерева з надламаними гілками й опалою глицею
так навпомацки ходжу дорогами твого лісу поміж моїми братами й сестрами
і не знаю як до них говорити якщо ти мені Боже цього не розкажеш[2]
мені подобається що риби плавають головою вбік
і навіть коли вони вистрибують
із води і починають ходити головою вбік
мені теж це подобається
подобається що вони не запитують ні в кого дозволу
чи їм справді можна це робити[3]… — «Розмови з Богом»
понад листя кульбаб понад квіти мальв понад кучерявість калачиків
понад якравість герані понад запах півоній понад цвіт яблуні
(…)
понад ягоди шипшини понад непам'ять незабудок понад тихий чебрець
тебе любитиму[4]
...ти питаєш чому мені так тяжко
до тебе говорити послухай як складно мені говорити з Богом а я ж
знаю його вже так багато років а втім
досі не певна ні щодо його віку
ні щодо імені я знаю тебе так мало що певно
було би майже абсурдно
вже навчитися говорити до тебе
ліпше ніж до Бога котрому досі
доводиться вчити мене так багато речей
так терпляче підтримувати
мене за лікоть коли я послизаюся на бруківці в своєму й у чужих
містах і котрий ніколи ні в чому мені не докоряє Бог довгоногих
фламінго і продавців консервованих персиків[1] — «Розмови з Богом»
швидко зацвітуть іриси мій Боже швидко вони
так красиво цвістимуть
ось побачиш може навіть ти скажеш
поглянь-но як між листям блищить роса
подивись як тремтять пелюстки
на вітрі як міняться під вранішнім сонцем
і як засинають коли ти дивитимешся
на них мовчки коли ти просто
думатимеш про щось коли усміхатимешся
проситиму тебе подумки
ще не зривай мене Господи я ж теж проростаю
до тебе тихим малим ірисом[5] — «Розмови з Богом»
я ніколи не вміла добре малювати а ці останні дні так нав'язливо думаю
що якби була фрідою кало могла би тепер намалювати жінку з обітнутими
від самих плечей руками але малювала би не так як фріда не було би ні болю
ні крові просто жінка без рук (…)[6]
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
