Марія Оссовська

Матеріал з Вікіцитат
Марія Оссовська
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Марія Оссовська (16 січня 1896, Варшава — 13 серпня 1974 року, там само) — польська філософиня і соціологиня, фахівчиня із теорії та історії етики. Була ученицею відомих представників Львівсько-Варшавської школи В. Татаркевича, Яна Лукасевича і Тадеуша Котарбінського.

Цитати[ред.]

  •  

Якби мені довелося жити знову, я б обрала ту ж професію вдруге. (...) Наукова робота завжди була для мене чимось більшим, ніж професія; це була потреба, така ж невід'ємна й елементарна, як голод і спрага.[1]

 

Gdyby dane mi było żyć ponownie, wybrałabym ten sam zawód po raz wtóry. (…) Praca naukowa stanowiła zresztą dla mnie zawsze coś więcej niż zawód; stanowiła potrzebę równie imperatywną i równie elementarną jak głód i pragnienie.

  •  

Нам потрібні люди з міцним хребтом, який не хитається при кожній зміні вітру. Це визначається наявністю ієрархії цінностей, до яких ви прив’язані і від яких не збираєтеся відмовлятися. Упертий захист цих цінностей становить те, що ми називаємо гідністю. Нам потрібні люди, які вразливі до шкоди та незаслужених привілеїв, люди, які поспішають допомагати іншим і не повертаються спиною до своїх друзів, коли ті зазнають невдачі. Вони б'ються, коли потрібно, дотримуються правил гри, не кидаються троє на одного і не б'ють ногами переможених. Нам потрібні люди, які чесні перед собою та іншими, люди, яким ми довіряємо. Бо від недовіри до людей хворіє суспільство.[2]

 

Potrzebni są nam ludzie o mocnym kręgosłupie, który nie chwieje się wraz z każdą zmianą wiatru. Decyduje o nim posiadanie hierarchii wartości, do której jest się przywiązanym i z której nie zamierza się rezygnować. Uparta obrona tych wartości stanowi o postawie, którą nazywamy godnością. Potrzebni są nam ludzie wrażliwi na krzywdę i niezasłużone przywileje, ludzie, którzy spieszą innym z pomocą i nie odwracają się od przyjaciół, gdy im się nie powiedzie. Walczą, gdy zachodzi po temu potrzeba, przestrzegają reguł gry, nie rzucają się w trzech na jednego i nie kopią pokonanych. Potrzebni są nam ludzie uczciwi wobec siebie i wobec innych, ludzie, którym się ufa. Brak zaufania bowiem w obcowaniu z ludźmi czyni społeczeństwo chorym.

  •  

Наукова робота приносила мені таке задоволення, що мені не потрібно було задавати собі питання про сенс мого життя, тому що я завжди відчувала потребу брати активну участь і вважала себе привілеєм, бо можу робити те, що хочу.[3]

 

Praca naukowa dawała mi tyle przyjemności, że właściwie nie potrzebowałam zadawać sobie pytania o sens własnego życia, bo zawsze czułam potrzebę aktywnego uczestnictwa i uważałam się za uprzywilejowaną, że mogłam robić, to co chcę.

  •  

Витонченіші форми примусу, такі як нав’язування людям певної ієрархії цінностей, певної віри чи системи переконань, є, як відомо, однією з головних проблем нашого століття у зв’язку з величезним поширенням пропаганди, яка загрожує трішки виліпити людину, щоб вона хотіла це робити, що вони її змушують робити.

 

Subtelniejsze formy przymusu – jak np. narzucanie ludziom pewnej hierarchii wartości, pewnej wiary czy systemu przekonań, są, jak wiadomo, jedną z głównych trosk naszego wieku, w związku z niebywałym rozrostem środków propagandy, które zagrażają nieznacznym urabianiem człowieka tak, by chciał robić to do czego go zmuszają.

  •  

Тиранія має три головні цілі: винищувати гідних та незалежних людей, опертися на малодухих, поширювати взаємну недовіру і почуття безпорадності.[4]

 

Tyrania ma trzy główne cele: tępić ludzi dostojnych i niezależnych, a opierać się na małodusznych, szerzyć wzajemną nieufność i poczucie bezsilności.

Примітки[ред.]