Марко Роберт Стех

Матеріал з Вікіцитат
Марко Роберт Стех
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Марко Роберт Стех (англ. Marko Robert Stech; нар. 1961, Люблін) — український канадський літературознавець та письменник. Член Українського ПЕН.

Цитати[ред.]

З роману «Голос»[ред.]

  •  

Адже Різдво — день похорону, бо мерехтливі узори роси, які приносимо у світ містять таїну проминання: сльози на стеблах — низані перли небуття[1]...

  •  

Вічно-мінливі місця лягали під ноги, благаючи захисту: аби він зберіг їх у своїй істоті, не дав їм, на мить виявленим уві сні, щезнути в ямі небуття[2].

  •  

Невже ти справді хотів довести фіктивним твором існування глибинної сполуки між людьми?! Довести як і кому?! Тим, які відмовляються бачити це в житті і для яких ця оповідь — накопичення порожніх фраз? Чи тим, яким вона непотрібна, бо щоденно відчувають (і, може, проклинають?) отой зв'язок з Іншим[3]?

  •  

...як, літаючи низько над водою мева лишає леткий відсвіт і як слід її лету важчає, просякаючи водою, опускається на дно. Коли море відступить колись далі в глибінь, останній відплив унедійснить рештки уявного сліду. А слід у житті — хіба не такий нереальний[4]?

  •  

Я — слід себе самого, біла пляма, дороговказ і загадка для тих що йтимуть після мене крізь білі од метелиці віки... та чи хтось піде так далеко? чи дійде крізь лябіринт, що лишаю, повен слідів[2]?

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]