Малоросійство

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Малоросійство»- есе, написане Євгеном Маланюком на «сорок першу річницю проголошення Державності», а надруковане роком пізніше — в 1959-му в Нью-Йорку [1]. [2].

Цитати[ред.]

  1. … державний устрій московської, згодом петербурзької, а від сорока літ знову московської імперії — не знав, не знає і знати не хоче ж о д н о ї особовості: ані особистої, ані суспільної, ані національної, ані навіть регіональної чи класової[3].
  2. … процес формування в Росії типу імперської людини — «росіянина» — не був ані процесом історичним, ані процесом взагалі. Це був брутальний, масово-механічний в и р і б, виконуваний терористично-поліційною машиною тотально-зцентралізованої держави[3].
  3. Що ж таке малорос? Це — тип національно-дефективний, скалічений психічно, духово, а — в наслідках, часом — і расово[3].
  4. У нас фатально закорінилося майже переконання, що малорос — то, мовляв, неосвічений, примітивний, недорозвинений українець без національної свідомості, словом, як то кажуть, темна маса. Вистачить, мовляв, його при помочі «Просвіти» просвітити, переконати й усвідомити — і справа полагоджена[3].
  5. У нас малоросійство було завжди хворобою не лише півінтелігентською, але — й передовсім — інтелігентською, отже, поражало верству, що мала виконувати роль мозкового центру націїї[3].
  6. … проблема українського малоросійства є однією з найважніших, якщо не центральних проблем, безпосередньо зв'язаних з нашою основною проблемою — проблемою державності. Що більше: це є та проблема, що першою встане перед державними мужами вже Державної України. І ще довго, в часі тривання й стабілізації державності, та проблема стоятиме першоплановим завданням, а для самої державності — грізним мементо (нагадуванням)[3].
  7. Малоросійство-бо — наша історична хвороба (В. Липинський називав її хворобою бездержавності), хвороба многовікова, отже, хронічна. Ні часові застрики (уколи — Л. К.), ні навіть хірургія — тут не поможуть. Її треба буде довго-довгі десятиліття і з ж и в а т и[3].
  8. … малоросійство — то не москвофільство і не ще яке-небудь фільство. То — неміч, хвороба, каліцтво внутрішньонаціональне. Це — національне п о р а ж е н с т в о[3].
  9. … малоросійство — це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна к а п і т у л я ці я . Капітуляція ще п е р е д б о є м.
  10. … малоросійство, як яскравий прояв паралічу політичної волі і думки[3]
  11. В нормальній, незмалоросійщеній психіці кожного сина свого народу існують своєрідні «умовні рефлекси» національного інстинкту: чорне — біле, добре — зле, вірне — невірне, чисте — нечисте, Боже — диявольське[3].
  12. Що ж таке малоросійство? Це також затьмарення, ослаблення і — з часом — заник і с т о р и ч н о ї п а м ' я т і[3].
  13. Придивімось, що робиться в сучасній совєтській історіографії! Яку до дрібниць продуману програму здеформованої й зденатурованої Історії там розробленої! Бо то — найважливіший відділ лабораторії малоросіанства[3].
  14. Малоросійство, як показує досвід, одночасно плекається також систематичним впорскуванням комплексу меншовартості («ніколи не мали держави», «темне селянство», «глупий хохол» тощо), насмішкуватого відношення до національних вартостей і святощів. Це — систематичне висміювання, анекдотизування й глузування зі звичаїв, обичаїв, обрядів, національної етики, мови, літератури, з ознак національного стилю, реалізації якого ставляться систематичні, планові й терором підперті перешкоди. А коли пісню чи танець висміяти не вдається, тоді їх вульгаризується й примітивізується («пісні народів СССР») так, щоб гопак непомітно переходив в камарінскій, а бандура — через різні «капели» — в балалайку чи гармонь. Коли ж в області науки чи мистецтва постає твір українського національного духу вартості бездискусійної і самопереконливої, тоді приходить просто реквізиція чи «соціалізація» і твір проголошується «нашим» («русскім» чи — тепер — «совєтським»)[3].
  15. Мазепинство бо й є яскравою протилежністю, яскравим запереченням, нещадним демаскуванням і найрадикальнішим ліком саме на малоросійство. Бо що ж є мазепинство, як не чинна свідомість Нації та інстинктовно зв'язана з тією свідомістю політична й мілітарна в о л я Нацією б у т и ?[3] .
  16. Так працювала машина малоросійства за царів, зеленцем нищучи й отруюючи українську душу[3].
  17. Як єдиним радикальним ліком на хворобу малоросійства є державність, так упадок державності, смерк державницької ідеї і всяка «руїна» … були і є тим ґрунтом, на якім малоросійство виростало, квітло і давало плоди[3].
  18. Сучасну Руїну, як ґрунт під малоросійство, використовує ворог планово, безоглядно і приспішено, бо «время ґарячее»[3]
  19. Напружене т в о р е н н я Д у х о в о ї С у в е р е н н о с т і — ось рецепт, що був, є і буде найбільш трудний, але й найбільш істотний і всеобіймаючий[3].
  20. Саме усвідомлення собі комплексу малоросійства — було б вже значним кроком вперед, так само, як поставлення діагнозу є початком лікування[3].
  21. … комплекс малоросійства є складний і заплутаний. Він — в своїй змінливості — має багато облич і сторін. Він часто є замаскований, особливо в останніх десятиліттях, коли, буваючи знаряддям в чужих руках, він зазвичай маскується гопако-шароварництвом, відповідно спростаченою мовою («поддєлуєця под мужицький разговор», як каже один з персонажів Винниченка), ховається за лжепатріотичною віршографією й етнографічною патріотикою взагалі[3].
  22. … ще одне визначення малоросійства: воно є еквівалентом нашої о к р а д е н о с т і[3].

Примітки[ред.]