Лінн Ульман
| Лінн Ульман | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Лінн У́льман (норв. Linn Ullmann, нар. 9 серпня 1966, Осло, Норвегія) — норвезька письменниця, літературна критикиня та журналістка, донька відомої норвезької акторки Лів Ульман та шведського режисера Інґмара Берґмана.
Цитати з творів[ред.]
Будемо вдавати, що ми одне одного любимо, в моєму віці це пекельно втомлює[1]. |
Коли вони з матір’ю розривали стосунки, не було жодних сумнівів, що я належу матері. Вона забрала мене, батько взяв таксу[2]. |
Ми прокидаємося. Ми знову готові ставати самими собою. Може, завдяки цьому прекрасному краєвиду, може, через запаморочення від висоти, може, через усвідомлення того, що зараз ми справді можемо почати все спочатку[3]. — З роману «Коли ти поруч» |
Я тільки починаю розуміти, що значить писати автобіографічно. Можливо, тут більше вигадки, ніж там, де я писала когось, кого не пам’ятаю й не знаю[1]. — «Бентежні» |
Про Лінн Ульман[ред.]
Норвезька романістка Лінн Ульманн має оригінальний виразний сильний голос, але все, що вона пише, порівнюють із роботами батька й матері, а в її книжках шукають підказок до плутаних стосунків цієї дивакуватої (ніде правди діти) родини. Якщо зважити, що Лінн Ульман тримається жанру психологічного й сімейного роману, підказки знаходяться навіть там, де їх і немає, а «комплекс Електри» щодо видатного батька діагностують, забувши вчасно побачити, що Ульманн-літераторка давно випередила Берґмана-прозаїка[1]. — З есею «Лінн Ульманн»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Коли Ульманн поступилася натиску й написала роман «Неспокій», про який відверто сказала: «Це мої спогади про батька і його стосунки з матір’ю, а також роз шифровки наших із ним бесід в останній рік життя», їй не повірили й почали шукати доказів літературної містифікації. […] Нелегко бути дочкою генія. Незаконнонародженою й наймолодшою з дев’яти дітей дочкою, так точніше[1]. — З есею «Лінн Ульманн» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Ульманн – відома літературна критикиня і впливова журналістка – не покинула цієї справи, навіть отримавши визнання як письменниця. Дебютувала наприкінці 90-х романом «Поки ти заснеш», який за наступні років п’ять-десять переклали на тридцять мов. Потім були «Коли ти поруч», «Милосердя» й «Благословенне дитя» – її magnum opus, що зібрав купу захоплених відгуків, номінацій і відзнак[1]. — З есею «Лінн Ульманн» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Лінн Ульман знову і знову пише «альтернативні історії» своєї родини – якась з них, певно, стратегічно небрехлива. От тільки адресат того «листа до запитання» давно вже вибув[3]. — З есею «Лінн Ульманн» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Примітки[ред.]
- ↑ а б в г д Ніч на Венері, 2020, с. 435
- ↑ а б Ніч на Венері, 2020, с. 436
- ↑ а б Ніч на Венері, 2020, с. 437
- ↑ Пер. Наталії Іваничук
Джерела[ред.]
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5
