Людська діяльність: Трактат з економічної теорії

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Людська діяльність: Трактат з економічної теорії (англ. Human Action: A Treatise on Economics) — книга Людвіга фон Мізеса, видана 1949 року видавництвом Єльського університету. Є magnum opus автора. У ній викладено теорію праксеології - науки про людську діяльінсть. Має сильний вплив, розглядається як головна книга Австрійської школи економіки та лібертаріанства.

Цитати[ред.]

«Теорію каталактики необхідно вибудувати на твердому фундаменті загальної теорії людської діяльності - праксеології».

«Трансформацію учення, яке започаткували економісти класичної школи, була завершена тільки сучасною суб'єктивною економічною теорією, яка перетворила теорію ринкових цін у загальну теорію людського вибору».

«Вивчення власне економічних проблем не може не починатися з дослідження акту вибору; економічна теорія стала частиною, й яка на сьогоднішній день є найбільш розробленою, більш універсальної науки праксеології».

«Саме ідеї класичних економістів ліквідували перешкоди, які створювалися столітніми законами, звичаями та упередженнями відносно технологічних покращень й звільнили геній реформаторів і новаторів від гамівних сорочок гільдій, опіки уряду та різноманітного суспільного тиску. Саме вони знизили престиж завойовників і експроприаторів й продемонстрували користь ділової активності для суспільства. Жодний з сучасних визначних винаходів не можливо б було використати, якби ментальність докапіталістичної епохи не була б до основини зруйнована економістами. Те, що зазвичай називають "промисловою революцією", є продуктом ідеологічної революції, спричиненою вченнями економістів. Економісти розірвали старі кайдани: що є нечесним і несправедливим здолати конкурента, виробляючи товари дешевше і якісніше; не можна відмовлятися від традиційних способів виробництва; машини - зло, тому, що спричинюють безробіття; однією із задач цивільного уряду є не допускати збагачення здібних бізнесменів і захищати менш здібних від конкуренції більш здібних; обмеження свободи підприємців за допомогою державного стримування або примусу зі сторони інших громадських сил є засобом для забезпечення добробуту нації. Британська політична економія і французька фізіократія були локомотивами сучасного капіталізму. Саме вони зробили можливим розвиток прикладних природничих наук на благо широких мас».

«Теїзм і деїзм епохи Просвітництва вбачали в регулярності природних явищ еманацію законів Провидіння. Коли філософи епохи Просвітництва виявили, що регулярність явищ спостерігається і в людській діяльності і в еволюції суспільства, вони були готові пояснити це як свідчення батьківської турботи Творця Всесвіту. Саме в цьому справжній смисл доктрини передустановленої гармонії».

II. Епістемологічні проблеми наук про людську діяльність[ред.]

8. Концептуалізація і розуміння[ред.]

Історія природи і історія людства[ред.]

  • Космогонія, геологія, історія біологічних змін є історичними дисциплінами, коли вони вивчають унікальні події в минулому. Однак вони оперують виключно пізнавальними засобами природничих наук й не відчувають потреби в розумінні. Лише зрідка вони користуються досить наближеними чисельними оцінками. Але ці оцінки не є оцінками значущості. Це менш досконалий метод отримання кількісних співвідношень, ніж точне вимірювання. Їх не можна змішувати зі станом справ у сфері людської діяльності, яка характеризується відсутністю постійних співвідношень.
  • Коли ми говоримо про історію, то маємо на увазі тільки історію людства, специфічним розумовим знаряддям якої є розуміння.
  • Твердження про те, що наука про природу зобов'язана всіма своїми досягненнями експериментальному методу, іноді піддається різкій критиці з посиланнями на астрономію. В даний час астрономія являє собою виключно застосування фізичних законів, експериментально відкритих на землі, до небесних тіл. У далекому минулому астрономія грунтувалася на припущенні, що небесні тіла не змінять свого курсу. Коперник і Кеплер просто спробували припустити, по якій траєкторії Земля обертається навколо Сонця. Оскільки коло вважалося найдосконалішою кривою, Коперник й обрав його для своєї теорії. Пізніше Кеплер також на основі припущень замінив коло на еліпс. І тільки після відкриттів Ньютона астрономія стала природною наукою в строгому сенсі слова.

9. Про ідеальний тип[ред.]

  • Основна помилка історичної школи Wirtschaftlische Staatswissenschaften в Німеччині і інституціоналізму в Америці полягає в інтерпретації економічної науки як опису поведінки ідеального типу homo oeconomicus. Відповідно до цієї теорії традиційна, або ортодоксальна, економічна наука вивчає не реальну поведінку людини, а абстрактні і гіпотетичні образи. Вона описує істоту, рухому виключно економічними мотивами, тобто одним прагненням отримати найбільшу речову або грошову вигоду. Така істота, кажуть критики, не має аналога в реальній дійсності; це фантом неправдивої кабінетної філософії. Жодна людина не схильна до виключної пристрасті стати якомога більш багатим, а деякі взагалі знаходяться поза впливом цього усередненого прагнення. Вивчаючи життя і історію, безглуздо звертатися по допомогу до цього примарного гомункулуса.


  • Будучи унікальними і неповторними, історичні події мають одну спільну рису: вони діяльність людини. Історія розуміє їх як людську поведінку; вона осягає їх зміст за допомогою праксіологічного пізнання і розуміє їх значення, розглядаючи їх індивідуальні та унікальні риси. Для історії важливо тільки значення для людини: значення, яке люди надають станом справ, яке вони хочуть змінити; значення, яке вони надають своїй діяльності; значення, яке вони надають результатами своєї поведінки.


  • Критерієм, з точки зору якого історія впорядковує і сортує нескінченну різноманітність подій, є їх значення. Єдиний принцип, який вона застосовує для систематизації своїх об'єктів людей, ідей, інститутів, соціальних спільнот і артефактів, - рівнозначність. Відповідно до ступеня рівнозначності вона групує елементи в ідеальні типи.


  • Ідеальні типи це специфічні поняття, що застосовуються в історичному дослідженні і в поданні його результатів. Це концепції розуміння. Як такі вони докорінно відрізняються від праксиологических категорій і понять й від понять природничих наук. Ідеальний тип не є родовим поняттям, оскільки його опис не вказує на ознаку, присутність якого ясно і недвозначно визначає приналежність до даного класу. Ідеальний тип не можна визначити; він повинен задаватися перерахуванням тих ознак, наявність яких, власне кажучи, визначає, чи зустрівся нам в даному конкретному випадку зразок, що належить до оскільки він розглядався ідеального типу. Особливістю ідеального типу є те, що не всі його ознаки повинні бути в наявності в кожному конкретному прикладі. Питання у тому, чи перешкоджає відсутність деяких характеристик включенню конкретного зразка в даний ідеальний тип, залежить від розуміння оцінки значущості. Сам ідеальний тип є результат розуміння мотивів, ідей, цілей діючих індивідів і вживаних ними засобів.


  • Ідеальний тип не має нічого спільного зі статистичними усередненими і середніми величинами. Багато з його ознак не піддаються чисельному визначенню і з однієї цієї причини не можуть брати участь в обчисленні середніх. Але основну причину слід шукати в чомусь іншому.


  • Без ідеального типу не можна вирішити жодної історичної проблеми. Навіть коли історик вивчає окрему особистість або одиничну подію, він не може обійтися без посилань на ідеальний тип. Якщо він говорить про Наполеона, то повинен посилатися на такі ідеальні типи як командувач, диктатор, революційний лідер; а якщо він займається Великою Французькою революцією, то повинен посилатися на такі ідеальні типи як революція, крах встановленого режиму, анархія.


  • Оцінити доцільність використання певного ідеального типу й дізнатися, чи дає він адекватне представлення явища, можна лише за допомогою розуміння. Не ідеальний тип визначає спосіб розуміння; навпаки, спосіб розуміння вимагає конструювання відповідних ідеальних типів.


  • Класичні економісти намагалися пояснити механізм ціноутворення. Вони усвідомлювали, що ціни не є результатом діяльності особливої групи людей, а являють собою продукт взаємодії всіх членів ринкового суспільства. У цьому полягає сенс їх твердження про те, що попит і пропозиція визначають встановлення цін. Однак спроби класичних економістів розробити задовільну теорію цінності виявилися невдалими. Їм не вдалося вирішити очевидний парадокс цінності. Вони були спантеличені уявним парадоксом, що полягає нібито в тому, що золото цінується вище заліза, хоча останнє є більш корисни, ніж перше. Вони не змогли побудувати загальну теорію цінності і, з'ясовуючи походження явищ ринкового обміну і виробництва, не дійшли до його першопричини - поведінки споживачів. Цей недолік змусив їх відмовитися від свого грандіозного плану розробки загальної теорії людської діяльності. Вони були змушені задовольнитися теорією, що пояснює лише дії бізнесмена, не звертаючись до вибору кожної людини в якості вихідного визначального фактора. Вони вивчали тільки поведінку бізнесмена, який прагне купити на самому дешевому ринку і продати на найдорожчому. Споживач виявився поза сферою їх теоретизування. Надалі епігони класичної економічної теорії пояснювали й виправдовували цей недолік як навмисну й методологічно необхідну процедуру. Відповідно до їх тверджень, це було обдуманим наміром обмежитися тільки одним аспектом людських зусиль, а саме економічним аспектом. Вони свідомо використовували вигаданий образ людини, рухомий виключно економічними мотивами, й ігнорували усі інші, хоча вони повністю усвідомлювали, що людина рухається й багатьма іншими, неекономічними мотивами. Вивчення цих інших мотивів, вважають деякі з таких тлумачів, не входить в завдання економічної науки, а відноситься до інших галузей знання. Інша група визнавала, що дослідження цих позаекономічних мотивів й впливу, який вони чинять на встановлення цін, також є завданням економічної теорії, але, на їхню думку, це слід залишити наступним поколінням економістів. Нижче буде показано, що розподіл мотивів на економічні та позаекономічні безпідставним [...]. Тут важливо тільки усвідомити, що доктрина економічної сторони людської діяльності надзвичайно спотворює вчення класичних економістів. Вони ніколи не робили того, що їм приписує ця теорія. Вони прагнули осягнути механізм встановлення реальних, а не фіктивних цін, які встановилися б, якби люди діяли під впливом гіпотетичних обставин, що відрізняються від реальних. Ціни, які вони намагалися пояснити і пояснювали (хоча і без виявлення їх причини у виборі споживачів), це реальні ринкові ціни. Попит і пропозиція, про які вони говорять, це реальні фактори, які визначаються всіма мотивами, що спонукають людей купувати і продавати. Але недоліком їх теорії залишилося те, що вони не пояснили попит вибором споживачів; їм не вистачало задовільної теорії попиту. Але вони не стверджували, що попит (як вони трактували це поняття в своїх працях) визначається виключно економічними мотивами, відмінними від позаекономічних мотивів. Класичні економісти обмежили своє теоретизування поведінкою бізнесмена, не вивчаючи мотиви кінцевого споживача. Проте їх теорії мали на увазі пояснення реальних цін незалежно від мотивів і ідей, якими керуються споживачі.

Сучасна суб'єктивна економічна теорія починає з вирішення очевидного парадоксу цінності. Вона не обмежує свої теорії поведінкою одних бізнесменів, не вивчає вигаданого homo oeconomicus. Вона досліджує непохитні категорії діяльності будь-якої людини. Її теореми, що стосуються цін на товари, заробітної плати і процентних ставок, відносяться до всіх явищ безвідносно до мотивів, що спонукає людей купувати, продавати або утримуватися від купівлі-продажу. Пора повністю відмовитися від будь-яких посилань на подібні безуспішні спроби виправдати недоліки ранніх економістів зверненням до фантому homo oeconomicus.

10. Метод економічної науки[ред.]

  • Предмет праксеології - суть експлікація категорії людської діяльності. Все, що потрібно для виведення всіх теорем праксиологии, знання сутності людської діяльності. Це наше власне знання, оскільки ми люди; жодне істота людського походження, якщо патологічні стани не звели його до простого рослинного існування, не позбавлене його. Для розуміння цих теорем не потрібно ніякого особливого досвіду, і ніякий досвід, яким би багатим він не був, не здатний розкрити їх суті, якому апріорі невідомо, що таке людська діяльність. Єдиний спосіб пізнання цих теорем це логічний аналіз властивого нам знання категорії діяльності. Ми повинні згадати себе і поміркувати про структуру людської діяльності. Подібно логіці і математиці праксеологічне знання знаходиться всередині нас; воно не приходить ззовні.


  • У категорії людської діяльності укладені всі поняття і теореми праксеології. Перше завдання полягає в тому, щоб витягти і дедукувати їх, тлумачити їх зміст й визначити загальні умови діяльності як такої. Показавши, які умови необхідні для будь-якої діяльності, необхідно піти далі і визначити зрозуміло, в категоріальному і формальному сенсі менш загальні умови окремих типів діяльності. Другу задачу можна було б вирішити шляхом опису всіх мислимих станів і дедукованих з них усіх логічно допустимих наслідків. Така всеосяжна система дасть теорію, що відноситься не тільки до людської діяльності, як вона існує в умовах і обставинах реального світу, в якому живе і діє людина. Вона також буде обговорювати гіпотетичну діяльність, яка мала б місце в нездійсненних умовах ідеальних світів.


  • Але метою науки є пізнання реальності. Наука - не розумова гімнастика або логічна розвага. Тому праксеологія обмежує свої дослідження вивченням діяльності за таких умовав й припущень, які дані в реальності. Вона вивчає діяльність у нездійснених і нездійсненних умовах тільки з двох точок зору. По-перше, вона займається станами, які, хоча й не реальні у сьогоденні або минулому світі, можуть стати реальними коли-небудь в майбутньому. Й по-друге, вона вивчає нереальні і нездійсненні обставини, якщо таке дослідження необхідно для задовільного розуміння того, що відбувається в обставинах, що існують у реальності.


  • Проте це посилання на досвід не применшує апріорного характеру праксиологии і економічної теорії. Досвід просто звертає нашу цікавість на певні проблеми і відволікає від інших проблем. Він підказує, що нам слід з'ясувати, але не говорить, як ми повинні діяти в пошуках знання. Більш того, зовсім не досвід, а саме одне лише мислення вказує нам на те, що необхідно досліджувати не реалізовуються гіпотетичні обставини, для того щоб зрозуміти, що відбувається в реальному світі.


  • Негативна корисність праці не носить категоріального і апріорного характеру. Ми можемо несуперечливо представити світ, в якому праця не стає причиною занепокоєння, і ми можемо описати стан справ в такому світі [...]. Але реальний світ обумовлений негативною корисністю праці. Для розуміння того, що відбувається в реальному світі, підходять тільки теореми, що грунтуються на припущенні, що праця є джерелом занепокоєння.


Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:
  • Досвід вчить нас, що негативна корисність праці існує. Але він не вчить нас безпосередньо. Не існує явища, що представляє собою негативну корисність праці. Є тільки дані досвіду, що свідчать на основі апріорного знання про те, що люди вважають відпочинок, тобто відсутність праці, більш бажаним станом, ніж витрати праці. Ми бачимо, що люди відмовляються від переваг, які вони могли б придбати, працюючи більше, тобто вони готовий приносити жертви заради відпочинку. З цього факту ми робимо висновок про те, що дозвілля оцінюється як благо, а праця розглядається як тягар. Але з позицій колишнього розуміння праксиологии ми ніколи не змогли б прийти до такого висновку.


  • Теорія непрямого обміну і всі наступні теорії, що грунтуються на ній, теорії фідуціарного кредиту застосовні тільки для інтерпретації подій в межах світу, в якому здійснюється непрямий обмін. У світі чистої бартерної торгівлі вона була б простою грою розуму. Навряд чи економісти з подібного світу, якщо в ньому взагалі можливе виникнення економічної науки, замислювалися б над проблемами непрямого обміну, грошей і всього іншого. Однак в нашому світі подібні дослідження становлять істотну частину економічної теорії.


  • Таких речей, як історичний метод в економічній науці і інституціональна економічна теорія, не існує. Є економічна теорія та економічна історія. Й їх ні в якому разі не можна змішувати. Всі теореми економічної теорії необхідно дійсні у всіх випадках, коли дані всі зроблені припущення. Зрозуміло, вони не мають практичного значення в тих ситуаціях, коли ці умови відсутні. Теореми, які стосуються непрямого обміну, непридатні в умовах, де непрямий обмін відсутній. Але це не позбавляє їх обґрунтованості [Див.: Knight F.H. The Ethics of Competition and Other Essays. New York, 1935. P. 139.].


  • Це питання заплутується спробами уряду і могутніх лобістських угруповань принизити економічну науку і зганьбити економістів. Деспоти і демократична більшість одурманені владою. Вони з небажанням змушені визнати, що підпадають під дію законів природи. Але вони відкидають саме поняття економічного закону. Хіба не вони самі є верховними законодавцями? Хіба у них недостатньо сил, щоб знищити будь-якого опонента? Жоден військовий диктатор не схильний визнавати ніяких обмежень, крім тих, що накладаються переважаючою військовою силою. Улесливі писаки завжди готові заохочувати це самовдоволення розробкою відповідних доктрин. Вони називають свої підтасовані припущення історичної економічною теорією. По суті економічна історія являє собою літопис методів державного регулювання, які провалилися внаслідок самовпевненого ігнорування законів економічної науки.


Вікіпедія
  • Неможливо зрозуміти історію економічної думки, якщо не звертати уваги на те, що економічна наука як така це виклик зарозумілості можновладців. Економіст ніколи не може бути улюбленцем деспотів і демагогів. Для них він завжди баламут, й чим більше вони внутрішньо переконані в його правоті, тим сильніше ненавидять його.


  • Розуміння не дає права сучасному історику стверджувати, що заклинання коли-небудь були підходящим засобом лікування хворих корів. Не дозволяє воно йому й вважати, що економічні закони не діяли в Стародавньому Римі чи в імперії інків.


  • Праксиология (а отже, і економічна наука) являє собою дедуктивну систему. Вона черпає свою силу з вихідної точки своїх дедукції, з категорії діяльності. Жодна економічна теорема не може вважатися обґрунтованою, якщо вона очевидним чином не пов'язана з цією підставою незаперечною ланцюжком міркувань. Твердження, що проголошується поза зв'язку з цим, є довільним й висить у повітрі. Неможливо займатися якоюсь частиною економічної науки, не обрамляючи її усією системою діяльності.


  • Емпіричні науки починають з одиничних подій і йдуть від унікального і окремого до більш загального. Їх дослідження мають тенденцію до спеціалізації. Вони можуть вивчати частину, не звертаючи уваги на ціле. Економіст ніколи не повинен бути вузьким фахівцем. Вивчаючи будь-яку проблему, він завжди повинен орієнтуватися на систему у цілому.


Див. також[ред.]