Люба-Параскевія Стринадюк

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Люба-Параскевія Стринадюк
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Люба-Параскевія Стринадюк (нар. 1989 року в гуцульському селі Замагора, Верховинський район, Івано-Франківська область — українська письменниця, перекладачка німецькомовної художньої літератури[1].

Цитати[ред.]

  •  

Дома — дуже особливе місце для мене. Як вершина для мандрівника, на яку він піднімається, однак довго там не може затриматися. Бо найважливішим для нього є пройти шлях, дістатися до тієї вершини. Піднятися. Я б не змогла довго бути світами, якби в певні моменти не поверталася назад додому. Не піднімалась на вершину[2].

  •  

Ми, гуцули, не вміємо відповідати чиїйсь уяві про гуцулів, чиїмось стереотипам, кліше. Ми гуцули, не пробуємо виправдати чиїхось сподівань й надій від вражень від нас[2].

  •  

Ми дома говоримо гуцульською. В горах інакше просто ніяк. Самі гори говорять гуцульською. Поки є гуцули, доти є гуцульська[2].

  •  

Словничок, це те, чого немає в жодних моїх текстах. І не має бути. Гуцульська мова — це найперше інтонації, мелодика, тембр. Вимова. Ритм. Такт. Мої діалоги в текстах радше не читаються, а співаються, як гуцульська співанка[2].

  •  

Якщо читати «Діда Йванчика» Петра Шекерика-Доника, книжку, написану майже сто років тому, гуцульською мовою про гуцулів, то в ній все ж трапляються гуцульські слова, які в наш час серед гуцулів все рідше, або взагалі вже не вживаються. Це стосується також деяких змін в побуті чи звичаях. Але в житті все так є: щось відходить. Щось додається. Змінюється. Життя не було б життям, якби застигло й не зазнавало змін. Як і мова. Але сама суть, гуцульський дух, залишається. І це — найголовніше[2].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg