Курило Олена Борисівна
| Курило Олена Борисівна | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
|
Олена Борисівна Курило (19 жовтня 1890, Слонім, Гродненська губернія, Литовське генерал-губернаторство, тепер Білорусь — після 1946) — українська мовознавиця, діалектологиня, авторка популярних підручників з української мови, творець української наукової термінології.
Цитати
[ред.]Народилася українська державність, народилася українська школа. І тут живо треба було дати вислови цим новим культурно-національним формам життя, треба було творити нові слова, нові синтактичні, нові фразеологічні звороти. І в творчій тій роботі надто далося в знаки довголітнє московське поневолення: до тієї творчої роботи українці стали з психологією російської мови, із способом російського думання.[1] |
Народ у своєму розвиткові твердим ступає кроком тільки тоді, коли має за підставу ту живу, рідну мову, що її віками викохала собі народня психологія. І що більше українська інтеліґенція хоче стати в пригоді народові, визволити його з темряви, піднести його культурний рівень, то більше вона повинна використовувати українську народню мову, вона повинна вчитися від народу висловлювати його думками, його психологією мови наукові правди. Такий є єдиний нормальний шлях, що ним може йти розвиток української літературної мови.[2] |
Усталеної в ширшому розумінні української наукової літературної мови ми ще не маємо, і чи та неусталеність не стає їй (мові) десь у пригоді саме тим, що дає їй найширші можливості, а перед-усім можливість мати народню підставу і розвитком своїм іти за розвитком народньої мови. Інакше б сказати: вона ще має в собі можливість стати такою мовою, якою б сам народ заговорив, дійшовши нормальним шляхом відповідного культурного рівня.[2] |
Цитати про автора
[ред.]Праці над нормалізацією української літературної мови Курило присвятила багато часу і уваги, особливо в першій половині своєї недовгої — 14-річної — наукової діяльности. У широкій, колективній нормалізаційній праці тих років ҷи не на перше місце треба поставити поруч О. Синявського — в царині правопису, ортоепії й морфології — і Ганцова в царині загального словництва, — Курило в царині фахового словництва, словотвору, синтакси й фразеології. |
|||||
| — Юрій Шерех[3] |
Це не була наукова праця, це був практичний підручник для дітей, він не давав наукової системи й не претендував на сувору науковість методи, — але він будив любов до своєї країни й мови й защеплював норми цієї мови. |
|||||
| — Юрій Шерех[4] |
Отже, українська діялектологія й фолкльористика завдячують Курило чимало високовартісних записів. Проте для самої Курило записи не були самоціль. Вона не мала наукової вдачі етнографа-колекціонера, що мету свого життя бачить у накопиченні все нового фактичного матеріялу. У всьому збиранні Курило виразно присвічувала дальша мета — знайти в фактах сучасних говірок пояснення тих процесів історичного розвитку, які зформували українську мову, як ми її тепер знаємо. |
|||||
| — Юрій Шерех[5] |
Характеристика Курило як діялектолога була б не повною, якби не згадати про те, що Курило виступила на Україні піонером вивчення таких царин мови або сумежних з мовою, які й досі фактично майже не вивчалися. Я маю на увазі її змістовну програму для збирання особливостей жестів і міміки українських мовців, українських вигуків, дитячої мови, таємних мов, українського народного особового називництва й початків письма в формі власницьких особистих і родових знаків на поясах і рушниках, у татуюванні, вузликів, способів сигналізації на віддаль, способів підписувати неписьменних, мнемоніки чисел, символіки кольорів. |
|||||
| — Юрій Шерех[6] |
Не зважаючи на всі пороблені застереження, вклад Курило в історію української мови колосальний. Це пояснюється її великою ерудицією, як у знанні фактів української мови, зокрема її діялектів, так і теоретичного мовознавства, а з другого боку, живим чуттям дослідника-відкривача. Це чуття вона посідала в великій мірі: вона ніколи не спинялася перед утертими поглядами, хоч би які вони були поширені, а перевіряла їх усіма приступними фактами. З другого боку, це чуття провадило її від детальних і дрібних фактів до широких узагальнень. І хоч дещо з цих узагальнень сьогодні не можна прийняти, але навіть і в цих небагатьох випадках шукання Курило були вирішальні для дальшого розвитку української мовознавчої науки. Слушно характеризував Василь Сімович Курило як “одного з найкращих українських лінгвістів новіших часів" |
|||||
| — Юрій Шерех[7] |
Курило не належала до лінгвістів, безтурботних щодо методології своєї науки, до вчених, що покладаються на логіку самих фактів. Вона більше, ніж хто з її сучасників, українських мовознавців, усвідомлювала вагу суворої й послідовної методології. Тому не випадково у всіх її наукових працях вперемішку з посиланнями на славістів ми зустрінемо посилання на теоретичні мовознавчі праці. |
|||||
| — Юрій Шерех[7] |
Примітки
[ред.]- ↑ Уваги, 1960, с. 7
- ↑ а б Уваги, 1960, с. 8
- ↑ Уваги, 1960, с. 4
- ↑ Олена Курило, 1954, с. 45
- ↑ Олена Курило, 1954, с. 54
- ↑ Олена Курило, 1954, с. 57
- ↑ а б Олена Курило, 1954, с. 68
Джерела
[ред.]- Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. — Торонто: Нові дні, 1960. — 200 с.
- Шерех Юрій. Всеволод Ганцов. Олена Курило. — Вінніпеґ: Українська Вільна Академія Наук, 1954. — С. 37–74. — (Українські вчені).