Простота, правда та природність — три великих принципи прекрасного у всіх витворах мистецтва.[1]
Розглядаю музику не як мистецтво забавляти слух, а як один із найбільших засобів зачіпати душу й збуджувати почуття.[2]
Музика повинна відігравати відносно поетичного твору ту саму роль, яку відносно точного малюнка відіграє яскравість фарб.[3]
Найвеличніші прикраси музики й гармонії стають помилками, недоліками, коли вони не відповідають меті.[4]
Яким би талантом не володів композитор, він ніколи не створить нічого, крім посередньої музики, якщо поет не пробудить у ньому того ентузіазму, без якого твори мистецтва слабкі й нудні.[5]
Залишаючись завше простим і природнім … я прагнув лише до найбільшої виразності й посилення ефекту декламації.[6]
Нема такого правила, яким я би не пожертвував заради бажаного ефекту.[7]
Я прагнув вигнати з опери всі крайнощі, проти яких протестували здоровий глузд і гарний смак.[8]
Спів, на якому всюди накладений відбиток почуттів, має бути визначений ними й володіти відповідно різноманітними інтонаціями.[9]
Перед тим, як беруся писати музику, я прагну тільки одного: забути, що я музикант…[10]