Богдан Олександрович Кротевич (позивний «Тавр»; 26 березня 199[1], м. Сімферополь, Крим[2]) — український військовослужбовець, начальник штабу Національної гвардії України, начальник штабу бригади Національної гвардії України «Азов», учасник російсько-української війни. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (2022) та ордена Данила Галицького.
«FPV повинні розвиватися в кожному підрозділі. FPV важливі як для наступу, так і для оборонних дій. За рахунок цього можна убезпечити особовий склад, піхоту. FPV та скиди повинні обов'язково працювати в парі. Скиди не треба недооцінювати. У дронах завжди потреба є, але вона не критична. Тобто ми зараз вийшли на те, що забезпечуємо себе волонтерськими коштами, є благодійні фонди, які нам все це передають щомісячно.
А те, що прямо дуже треба – це бронетехніка, яка може працювати вночі. Ми зазвичай працюємо вночі. Тому що технічно по тепловізійним та нічним прицілам і приладам бачення ми переважаємо противника. І ми цим користуємося. У нас на кожній позиції є тепловізійний прилад. Якщо немає – ми знайдемо. Знову ж таки, ми по приданих теж ходимо. Якщо немає, викликаємо комбата, кажемо: "В тебе немає? На, візьми". Ми ж не шкодуємо ні в якому разі». — про те, о зараз на першому місці за потребами в інтерв'ю "Українській правді" Богдан Кротевич ("Тавр"): Скільки нам треба ще російських наступів, щоби зрозуміти, що не можна недооцінювати ворога (26 липня 2024 року)
«На п'ять ліній оборони наступати – це дебілізм. Це те, що ми от ніяк не можемо навчитися. Не знаю, може, самоспалення перед Верховною Радою зробити, щоб сказати і бути почутим: "Дивіться, там, де п'ять ліній оборони противника, наступати не варто; варто наступати, де слабкіша оборона".
Мені страшно, якщо росіяни вивчили українську, почали дивитися мої інтерв'ю і такі: "О, до речі, треба шукати місця, де лінія фронту за весь час взагалі не зсунулася". А такі місця були, і таке місце було в районі Нью-Йорку. Зараз на Нью-Йорк противник наступає. Що мається на увазі? Там, де немає ніяких зсувів ні в одну, ні в іншу сторону, особовий склад з будь-якої сторони стає халатним. А там, де противник втрачає пильність, туди і треба бити. У нас що? В інтерв'ю всі кажуть, що ми підемо на Крим, і ми йдемо на Крим. Серйозно?
Мене не так війна вбиває, а вбиває такий тотальний дебілізм. Я не можу звинувачувати когось точно, хто приймав рішення саме так наступати. Певно, там був консиліум, певно, хтось був за, хтось казав проти, прийняли рішення таке, як прийняли. Але контрнаступ був дебільний. Ба більше, у нас була інформація, що противник був готовий відійти до Токмака, в нього основна лінія оборони була на Токмаку. Але потім вони бачать, що 47-ма бригада проламує їм лінію. Я безпосередньо бачив це все на екранах з літачків, вони зайшли, якщо не помиляюся, на 9 кілометрів углиб. А поряд інша бригада, навіть не доходячи до лінії оборони нашої, починає стріляти одне в одного, там такий треш пішов. І далі 47-ма рухається назад, інша бригада не проходить, вони знову назад. Назад-назад. І отак от все». — про в інтерв'ю "Українській правді" Богдан Кротевич ("Тавр"): Скільки нам треба ще російських наступів, щоби зрозуміти, що не можна недооцінювати ворога (26 липня 2024 року)
«У них виходить, як завжди, застати нас в одних трусах, перепрошую. Як казала моя прабабуся: "Поки жарений петух в жопу не клюне, ми не спохватимося". Всі вже говорять: "Та наступати будуть". Я на зум виходив, з одним керівником області розмовляв. Він казав: "Який Харків, про що? У нас все готове, у нас всі готові". Мене тоді бомбануло. Скільки ще нам треба провалювати оборону, скільки нам ще треба наступів російських, щоб ми зрозуміли, що не можна недооцінювати ворога?
У противника виходить нас застати зненацька, навіть коли це очевидно. Після полону я написав у Twitter, мені ця думка в Лефортово прийшла, що війна – це низка помилок, і перемагає той, хто робить їх менше. Поки ми робимо менше помилок, це факт. Але через те, що в них ресурсу більше, все одно вони наступають. Нам треба вмикати голову. Нам потрібні розумні голови на керівних посадах». — про оцінку дій росіян, їхню підготовку, що в них виходить, що в них не виходить в інтерв'ю "Українській правді" Богдан Кротевич ("Тавр"): Скільки нам треба ще російських наступів, щоби зрозуміти, що не можна недооцінювати ворога (26 липня 2024 року)
«...Стосовно контрнаступу. Саме через це, мабуть, у мене з Валерієм Федоровичем є якісь відносини. До того як почався контрнаступ, ми зайшли на лінію оборони, зайшла батальйонно-тактична група, я нею не керував, керував нею тоді Друг Лемко – командир першого батальйону, зараз він командир шостого батальйону. Тоді я був т.в.о. комбрига, ми відправили БТГр, відразу почалася якась хрень. Як це було? Ми ж тоді тільки ставали бригадою, почали просто з нуля будувати її. І в нас з'явилася батальйонно-тактична група, мали тоді 2 БТР, 2 САУ 122 2С1, 2 танки Т-64 і Т-72 або Т-64. І все.
Я прийшов до Валерія Федоровича і попросив його, чи може він нам призначити ділянку фронту, де не супер складна ситуація, щоб обкатати особовий склад. Це нормальна практика. Бо ми набрали взагалі зелених пацанів. Навіщо нам їх кудись зараз, вибачаюся, в якусь хрень відправляти? Щоб що? Щоб собі медалі, погони заробляти? Валерій Федорович абсолютно нормально: "Без проблем". Я кажу: "Ви можете написати на всякий випадок на папері, що ми стаємо тільки на оборонні дії?". Написали. В Генштабі підготували разом документ, його відправили. Тільки заїжджає БТГр, а там була незрозумілість між ОТУ (оперативно-тактичне угруповання – УП) і армійськими корпусами нашими – хто наступає, хто ким командує, – і всі вирішили, що "Азов" повинен наступати. Я приїжджаю туди, кажу: "Ким? Два БТР, серйозно?". Вони кажуть: "Нам все одно, наступайте".
Я назад в Київ до Валерія Федоровича. Кажу: "Валерію Федоровичу, ваші накази саботуються". І це факт. Його накази саботувалися. Він такий: "Ок, ще одну бумагу". Ще одна бумага. Спускаємо вниз. Я запитав: "Можна я з цією бумагою всі ланки пройду, тобто ГШ, ОСУВ, ОТУ, комбрига. Я просто з кожним переговорю, щоб мого комбата не чіпали, хай робить те, що йому поставили?". "Да, ок, їдь". Я їду, тоді був ще ОСУВ "Таврія", командувач ОСУВ "Таврія" мене не прийняв, взагалі не пустив до себе. Каже: "Чого я повинен з ним розмовляти". Я поїхав до ОТУ, командувач ОТУ на той момент мене не прийняв». — про те, коли генерали не озвучували об'єктивної картинки вищому політичному керівництву країни в інтерв'ю "Українській правді" Богдан Кротевич ("Тавр"): Скільки нам треба ще російських наступів, щоби зрозуміти, що не можна недооцінювати ворога (26 липня 2024 року)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
