Крип'якевич-Лукомська Лукія Львівна

	Лукія Крип'якевич (Лукомська)
	Стаття у Вікіпедії

Лукія Львівна Крип'якевич-Лукомська (2 січня 1928, Бережани — 16 квітня 2020) — українська архітекторка. Лауреатка премії Ради Міністрів СРСР.

Цитати

Коли проєктували села, в паперах усе писали українською. У решті проєктів — російською. Не можна було казати, що хочеш рідною мовою користуватися, бо звинуватили б у націоналізмі^[1].

Мали ми дипломну кімнату. Зараз кожен робить вдома на комп’ютері. А тоді ми мали велику кімнату, дошку кожен мав, професор чи асистент підходив, дивився^[2].

Ми робили дипломи, і одного дня приходимо – а Лесі, Лесі Кобат, нема. Її вивезли. Із сестрою вони двоє жили, у Львові винаймали помешкання. І їх обох вивезли^[2].

Передовсім були норми, обмеження щодо житла. Можна було трохи змінювати фасади, дахи. В останні роки я вже часто дах додавала, бо спочатку вони були плоскі. Дахи змінювали архітектуру трохи^[2].

Першу зарплату ми отримали по 900 крб. Основними роботами в нас були проекти планування сіл, які оформлялися українською мовою, а реконструкції по місту виконували російською мовою. Тоді була шестиденка — субота була робочим днем, і ми мріяли, що в нас, як і в Англії. колись буде п'ятиденний робочий тиждень^[3].

Разом з чоловіком Володимиром Лукомським після закінчення Львівської політехніки ми приїхали за направленням на роботу в незнайомий нам Станиславів. В «Облсільпроекті» нас радо зустріли, бо ми були першими спеціалістами з вищою освітою в цій конторі^[3].

У нас родина архітекторів. Я, мій чоловік Володимир Лукомський. Чоловікового брата син Лукомський – архітектор, в нього дві доньки – архітектори. У мене два сини – архітектори, молодший працює археологом, робив розкопки у Галичі, але закінчував архітектуру. В старшого сина донька архітектор Ірина Лукомська, працює у Львові. У молодшого сина донька закінчувала художній інститут у Львові, робить дизайн інтер’єрів. Ми нарахували дев’ять архітекторів у родині^[2].

У 1944 році нас визволили. Гімназії німецької вже не було, я вчилася в українській. Німці зробили нам українські гімназії. Правда, сам великий будинок зайняли на лікарню, а ми вчилися у ратуші. У 1944 році знов радянська влада нас визволяє. А перший раз, коли вони відступали, ми бачили, що вони лишили, – тільки трупи^[2].

Примітки

Джерела

З. Соколовський. Архітектори радянського Івано-Франківська. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2014. — Т. 39. — С. 108. — (Моє місто). — ISBN 978-966-668-326-0

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[1] Лукія Крип'якевич-Лукомська померла в Чистий четвер

[galka-2] а ^б ^в ^г ^д Місто розвивається занадто необдумано, – архітекторка Лукія Лукомська

[З._Соколовський—2014——50-3] а ^б З. Соколовський, 2014, с. 50

[1]

[2]

[3]